Збулась одна з моїх мрій. Іменем командира артилеристів бою під Крутами названо 47 окрема артилерійська бригада.. Уже вийшов Указ Президента, а з бригади мені передали подяку.
Кадровий офіцер-артилерист із Луганщини Семен Лощенко був буквально одним з тих перших, які в 1917 році вступили добровольцями до 1-го українського полку імені Богдана Хмельницького. Задовго до Крут тлумив окупантів своїм імпровізованим бронепотягом на Чернігівщині, блокуючи просування до Києва. Після Крут його гармати допомогли придушити більшовицьке повстання в столиці України.
Син шахтаря, великого землевласника-господаря, який виростав в українській козацькій родині на межі із Донщиною. Лощенко брав участь у прориві Болбочана на Крим. Боронив із запорожцями Стародубщину, а опісля Харківщину. Став наймолодшим бойовим комбригом Армії УНР (насікльки мені це вдалось з'ясувати). Лицар Залізного хреста за Зимовий похід та бої. Громив ворогів там, де були найбільші бої. І завжди шукав нестандартні рішення.
Після визвольної війни, як і багато побратимів із Запорозької дивізії, зберігав память про Петра Болбочана – свого командира. Активний учасник гетьманського руху. Зокрема ще в 1920-х створив у Чехословацькій республіці "Український стяг". У 1930-х в Берліні входив до проводу гетьманського руху, близький соратник гетьмана Павла Скоропадського і його сина гетьманича Данила. Чекісти фіксували, що був особистим адʼютантом гетьмана, займався організацією військової мережі гетьманців.
Усі його діти, три доньки, виросли у Плвсті разом із дітьми Бандери. Був приятелем пластового руху, онуки теж виростали в Пласті. Ветеран Лощенко став успішним бізнесменом (власник будівельної компанії), адже мав хорошу інженерну освіту. Один із лідерів "Української Громади" в Німеччиині, але відійшов від політики ще до початку Другої світової війни, зайнявся розвитком бізнесу.
За час війни зміг вивезти із Луганщини свою матір та допоміг перебратись до Європи родині. Після світової війни, як і багато українців, залишився в Німеччині. Похований під Нюрбергом. Могила збережена. На одному із сайтів створених "Яд Вашем", є багацько анкет Семена та його близьких, без будь-яких зауважень щодо поведінки під час війни.
Лощенко написав великий спогад про Крути і бої на Чернігівщині, які чекають свого видавця. Він останнім відходив з-під Крут і намагався врятувати всіх, кого зміг. Зокрема вогнем своїх гармат давав зрозуміти тим, які в сутінках рухались на станцію, що вже була зайнята противником.
"Я дивився на наше ліве крило. Наша ліва лава підвелась, йшла по південному схилі бугра з тенденцією у бік стації. Я відкрив вогонь по стації, щоб показати їм, що стація нами покинута. Вони мене бачили ще, так як я бачив їх. Я відійшов на місце, де коротко перед тим стояв штаб кап. Носенка, щоб вони бачили, що я відходжу. Я зачав обстрілювати терен між ними і стацією і знову ж стацію. Потім я стратив їх з виду. Стало зовсім смеркатись. Я поволі і кінцево відходив з-під Крут і брав на плятформу тих поранених і не поранених юнаків, які не встигли до ешелону і відходили близько залізниці".
У 2020 році дослідження про Лощенка я завершив ось цим абзацом. Вірю, що й друга мрія теж стане реальністю. "Сподіваюсь, що поруч із бригадами імені Олексія Алмазова та Романа Дашкевича, в ЗСУ колись буде й бригада імені крутянця Семена Лощенка. Бригада, яка підніме синьо-жовтий прапор у його рідному селі та встановить поблизу щоглу з українським стягом над Могилою Мечетною – найвищою точкою Донбасу".