На мапах початку ХХ ст. позначено два мікрорайони сучасного м. Кропивницького, про існування яких мало знають навіть люди, які сьогодні проживають на цих територіях. Вони не занесені до офіційних паперів, про них вряд-годи згадують лиш у вузько спеціальній літературі. Але саме такі місцевості у науці називають історичними.
Цей період біографії міста вперше описав академік Петербургської Академії наук, німець за походженням Йоган-Антон Гільденштедт. Він з науковою експедицією 1774 року відвідав значну територію сучасної області, 6-11 червня вивчав фортецю св. Єлисавети, детально описав її та прилеглі поселення. Записи ученого дійшли до нас аж через два століття. На час перебування академіка у степах Приінгулля та Побужжя, не існувало ще м. Єлисаветграда, була лиш фортеця та поселення навколо неї, їх німець називає форштадтами, тобто передмістями, а також хутори і слободи. Дві з них і стали предметом цього дослідження. Тому, що вони є однією з важливих сторінок історії міста, а Гільденштедт – першим фахівцем, який з науковим поглядом зафіксував побачене.
«На східній частині Інгулу, – читаємо у Гільденштедта, – лежить слобода Ковалівка, у якій близько 50 будинків, неподалік кладовище… воно розташоване на узвишші, поблизу урочища Кринична балка, у якій теж є до 50 будинків, вони складають Криничний хутір». Таким був початок мікрорайону, який сьогодні називається Велика Балка. За назвами вулиць можна читати історію мікрорайону та його перших поселенців. До наших днів на вулиці Харківській, 29 зберігся будинок, зведений у 1753 році. Про це свідчить спеціальний знак страхового товариства, що був закріплений на стіні будинку, автор цих рядків передав його обласному краєзнавчому музею. Такий самий знак виявлено ще у 1946 році на вулиці Чигиринській, 10. Назви вулиць, документальні свідчення академіка Гільденштедта, знаки страхувальників є неспростовними доказами того, що Велику Балку ще на початку 1750 років почали заселяти українські переселенці з Полтавщини, Київщини, Слобожанщини.
Про це свідчать назви тамтешніх вулиць: Полтавська, Харківська, Запорозька, Січова, Козацька, провулки Козачий, Козацький…За назвами топонімів можна читати історію мікрорайону та його населення XVIII століття. Причому, назви вулиць ніколи не змінювала жодна влада. На території Криничуватої Балки практично немає власних, тобто іменних назв. Поселення справді народне.
Зовсім протилежне можна казати про західний мікрорайон у межиріччі Інгулу та Сугаклеї, який сьогодні вналежить до Олексіївки. Розташований він у квадраті, окресленому вулицями з сучасними назвами: Яновського-Ушакова-Курганна-Академіка Тамма. До нього входять ще вулиці Карусельна, Аксьонкіної, частина вулиць Глінки, Гранітної, Новоселівської, Комарова. Навряд чи мешканці вказаних вулиць знають або пригадають назву цього своєрідного куточка міста. У порівнянні з іншими передмістями він другий після Криничуватого, у плані міської інфраструктури так само мало розвинутий. Якщо не рахувати кілька промислових підприємств та соціально-побутових об’єктів, відкритих у середині 1970-1980 років у західній частині мікрорайону, його цілком можна вважати чисто житловим. Але історією він не поступається більш відомим передмістям, а за часом виникнення переважає багатьох з них. Саме цю місцевість, залюднену українськими козаками ще у кінці XVI століття, у XVIІІ-у зайняли московські орди, збудували тут військове укріплення, назви вулиць замінили чужинськими. Не насмілилися чіпати лиш Сугакліївську, бо треба було змінювати й назви урочища, річки й цілого мікрорайону.
Уся, без винятку, територія передмістя залюднювалося вже після початку будівництва фортеці св. Єлисавети. Ця обставина чітко відбилася на топоніміці та демографії місцевості. «На околицях фортеці св. Єлисавети селилися греки, молдавани, серби, втікачі-росіяни і старообрядці з Польщі та Чернігівської губернії» – читаємо у Пашутіна. Тобто, чужинці колонізували територію, на якій уже більше століття жили аборигени – українці. Вони заснували слободу Сугаклію, яка поступово розширювала свої межі і у другій половині XVIII століття переросла у передмістя, назване Сугаклійкою. На жаль, документів про початковий період Сугаклійки не розшукано, та й саму назву передмістя іноземці вивели з мовного ужитку – вона залишилася лиш на старих мапах. Та й там вона зображена в укороченому вигляді.
До будівництва фортеці східний кордон Сугаклійки пролягав за двісті метрів від Інгулу, нижче містилася площа, на якій проводився перший ярмарок 1754 року і у пізніші часи. На початку ХІХ ст. цю площу назвали Сінною, на ній торгували кормом для коней і худоби. (Тепер там розташована лікарня Святого Луки «Ацинус», готель «Турист», інші будівлі). Про колишню місцевість Сугаклійку академік пише: «Грецькою слободою називається південна частина західного форштадту. Тут живуть переважно грецькі купці, є церква в ім’я царя Костянтина. Нарешті, Пулковською або Артилерійською слободою називається північна частина західного форштадту, що лежить вище фортеці, у ній 180 будинків, що належать грекам і здаються артилерійським офіцерам та солдатам. І тут є церква в ім’я Божої матері. На захід від фортеці земля не забудована. Тут 2400 мешканців обох статей. Військове поселення складається з трьох батальйонів гарнізону, крім артилерійської команди».
Місцевість Сугаклійку Гільденштедт не згадує, бо на час його перебування у фортеці козацького передмістя не існувало, натомість колонізатори вигадали Грецьку, Пулківську (Артилерійську) слободи. З’явилися відповідні назви вулиць, в основному власні, що увічнювали імена російських царів, їхніх родин, наближених до трону високих чиновників. Так з’явилися Єлисаветинський бульвар, вулиці Катерининська, Потьомкінська, Новоросійська, Благовіщенська, Никонорівська.
Остання названа іменем ієромонаха Спаського Севського монастиря Никанора. Цей церковний діяч заслужив шану російських самодержців тим, що доставляв доноси писаря гетьманської канцелярії Івана Кочубея московському царю Петру на гетьмана Івана Мазепу. Крім вулиці, ім’ям Никанора назвали колишній козацький хутір, відібраний пізніше у законних власників і переданий російському військовому. Никонорівським мікрорайоном його позначають і на сучасних мапах.
Вулицю імені ієромонаха Никонора у 1972 році перейменували на честь Юрія Яновського, увічнивши у такий спосіб українського письменника, нашого земляка. Варто відзначити, що й першоназви колоністів не уціліли: за імператора Павла, сина Катерини ІІ, який люто ненавидів свою матір і змінював у імперії багато чого, заснованого нею. Тому відбулося масове перейменування топонімів у вже Єлисаветграді. Замість Грецької, Пулковської слобід утворили дві вулиці Бикова – Верхню і Нижню. Назвали їх на честь російського капітана Бикова, який був помічником комендантів фортеці і займався розселенням людей та виділення їм земельних ділянок під забудову. Усю колишню Сугаклійку перетворили на район Бикова. Прибулі на береги Інгулу старовіри з Чечорська (тепер у складі Білорусі), заснували свою слободу Чечору, рештки будівель якої збереглися до наших днів. З географічних мап назва зникла, але живе у пам’яті народній.
Така коротка історія двох перших і забутих мікрорайонів міста нинішнього обласного центру м. Кропивницький.
Юрій Матівос