Чи може питання пам’яті про жертв нинішньої війни мати якесь двояке трактування? Звісно, ні. І держава, і суспільство, і кожна окрема людина (якщо вона не затятий русофіл) розуміють важливість збереження пам’яті про тих, хто віддав життя за нашу Незалежність, фактично за подальше існування української нації у цьому світі. І просто шокував лист кандидата історичних наук Тетяни Печериці, оприлюднений у ФБ.
Пані Тетяна фактично виступила ініціатором створення «Книги пам’яті» («СЛАВА У ВІЧНОСТІ Книга Пам’яті Захисників та Захисниць, полеглих за незалежність України в російсько-українській війні. Кіровоградська область. Том 1 2014 – 2021 роки» (далі «Книга Пам’яті») перший том якої тріумфально було презентовано минулого року. Все, здається, добре? Можна було б продовжувати роботу? Що ж тоді спонукало пані Тетяну звернутися до Президента України Володимира Зеленського, голови Верховної Ради України Руслана Стефанчука, Прем’єр-міністра України Юлії Свириденко, Генерального прокурора України Руслана Кравченка, в.о. голови Служби безпеки України Євгена Хмари, Уповноваженомго Верховної Ради України з прав людини Дмитра Лубінця?
Текст звернення, чесно кажцчи, шокує. Звісно, є люди, які давно і системно займаються цим питанням і, схоже, наловчилися стригти з того купони і моральні, і матеріальні. Так і не зрозуміло, на якій підставі виплачучвався гонорар за одне із подібних солідних видань і кому він врешті-решт пішов? Чому більш як за мільйон гривень !) видлано лише 800 примірників, і то їх неможлдиво знайти у бібліотеках?
Хто переможе за мільйон гривень?
Пані Тетяна взялася готувати книгу фактично безплатно, на громадських засадах, отримавши хіба що статус радника голови обласної ради та купу нервувань та принижень. Як вона пише у зверненні – булінг з боку посадових осіб Кіровоградської ВОДА, перевищення службових повноважень ними, агресивний психологічний тиск аж до погроз фізичної розправи. На її думку, була також спроба нівелювання Пам’яті про Подвиг полеглих Захисників і Захисниць краю у російсько-українській війні. Врешті-решт пані Тетяну, як вона вважає, незаконно усунули зі складу редколегії «Книга Пам’яті» та безпідставно звільнили з посади позаштатного радника на громадських засадах, що є репресивним заходом щодо неї за її патріотичну позицію.
Взявшись за цю роботу пані Тетяна виявила, як вона пише у своєму зверненні, що комісію зі створення подібної книги було створено ще аж у 2021-му році при обласному краєзнавчому музеї. Директор Борис Шевченко у жовтні 2024-го пообіцяв пані Тетяні долучити її до роботи комісії на громадських засадах. Але на засідання її так ніхто й не покликав. Врешті-решт з великим трудом вона витребувала у пана Бориса матеріали про загиблих земляків, які були попередньо зібрані з громад. Вона стала модератором і координатором цього проєкту. І коли вперше потрапила на засідання, відчула той тиск, який вона сформулювала так: відразу зрозуміла, що потрапила в 37-ий рік. Засідання тривали під головування заступника голови Кіровоградської ВОДА Катерини Колтунової. Пані Катерина на моє прохання прокоментувати ситуацію відповіла, що жодного тиску не було, діалоги тривали коректно і вона дуже жалкує, що не вівся запис. Євгенія Шустер теж категорично заперечує закиди пані Тетяни щодо її нібито агресивної поведінки.
Дуже серйозні закиди робить Тетяна Печериця і на адресу директора обласного краєзнавчого музею Бориса Шевченка. Він, на її думку, «…вирішив докласти максимум зусиль, для того, щоб ця «Книга Пам’яті» була сіренькою, не змістовною та ще й оформленою в «кращих» традиціях радянської ідеології. (…) Окрім того, колір «Книги Пам’яті», згідно з колегіальним рішенням редколегії мав бути червоно-чорним, а назва майбутньої «Книги Пам’яті» мала бути зображена на обкладинці за допомогою тисненням у сріблі або золоті. За задумом редколегії саме таке гідне оформлення мало б підкреслити Подвиг українців, які віддали свої життя за свободу та незалежність України. Натомість, за одноосібним рішенням Шевченка Б. Л., «Книга Пам’яті» раптово, вже під час підготовки польотного її варіанту у видавництві «КОД», отримала сіренький колір, напис назви «Книги Пам’яті» було зроблено простою жовтою фарбою і в цілому вона була оформлена в найкращих традиціях радянської ідеології».
Пані Тетяна також стверджує, що саме через позицію Бориса Шевченка до Книги не увійшли репродукції картин художників-воїнів Сергія Марущака та Дмитра Скорейка. Ось як прокоментував її закиди Борис Шевченко «Ознайомившись із публічним зверненням Тетяни Печериці, хоча воно й не адресовано обласному краєзнавчому музею, зазначаємо, що її звинувачення абсолютно не відповідають дійсності. Загалом наведені у зверненні твердження є маніпулятивними, перекрученими і відверто неправдивими. Прикро, що Тетяна Печериця, на нашу суб’єктивну думку, маючи за мету дискредитацію роботи обласного краєзнавчого музею, його адміністрації і працівників, використала для цього науково-документальне видання «Слава у вічності. Книга Пам’яті Захисників та Захисниць, полеглих за незалежність України в російсько-українській війні. Кіровоградська область. Том 1. 2014–2021 роки».
Щиро сподіваємося, що Тетяна Печериця змінить свою думку і надалі не буде чинити непрофесійні, непорядні дії щодо обласного краєзнавчого музею, пам’ятаючи, що за свої твердження потрібно відповідати з наданням доказів. У іншому випадку, адміністрація обласного краєзнавчого музею, з метою недопущення подальшого абсолютно безпідставного завдання закладу репутаційної шкоди, залишає за собою право звернутися до правоохоронних органів».
Ясна річ, конфлікти, непорозуміння, упереджене ставлення один до одного у творчих колективах трапляються повсякчас. Сумно, коли це торкається вікопомних для суспільства тем і видань. А ще гірше, коли такі діткливі теми, як пам’ять про загиблих, стають предметом торгу, монополії на істину.
Світлана Орел