Чи може питання пам’яті про жертв нинішньої війни мати якесь двояке трактування? Звісно, ні. І держава, і суспільство, і кожна окрема людина (якщо вона не затятий русофіл) розуміють важливість збереження пам’яті про тих, хто віддав життя за нашу Незалежність, фактично за подальше існування української нації у цьому світі. І просто шокував лист кандидата історичних наук Тетяни Печериці, оприлюднений у ФБ.
Пані Тетяна фактично виступила ініціатором створення «Книги пам’яті» («СЛАВА У ВІЧНОСТІ Книга Пам’яті Захисників та Захисниць, полеглих за незалежність України в російсько-українській війні. Кіровоградська область. Том 1 2014 – 2021 роки» (далі «Книга Пам’яті») перший том якої тріумфально було презентовано минулого року. Все, здається, добре? Можна було б продовжувати роботу? Що ж тоді спонукало пані Тетяну звернутися до Президента України Володимира Зеленського, голови Верховної Ради України Руслана Стефанчука, Прем’єр-міністра України Юлії Свириденко, Генерального прокурора України Руслана Кравченка, в.о. голови Служби безпеки України Євгена Хмари, Уповноваженомго Верховної Ради України з прав людини Дмитра Лубінця?
Текст звернення, чесно кажцчи, шокує. Звісно, є люди, які давно і системно займаються цим питанням і, схоже, наловчилися стригти з того купони і моральні, і матеріальні. Так і не зрозуміло, на якій підставі виплачучвався гонорар за одне із подібних солідних видань і кому він врешті-решт пішов? Чому більш як за мільйон гривень !) видлано лише 800 примірників, і то їх неможлдиво знайти у бібліотеках?
Хто переможе за мільйон гривень? — Кропивницький час-тайм — www.chas-time.com.ua
Пані Тетяна взялася готувати книгу фактично безплатно, на громадських засадах, отримавши хіба що статус радника голови обласної ради та купу нервувань та принижень. Як вона пише у зверненні – булінг з боку посадових осіб Кіровоградської ВОДА, перевищення службових повноважень ними, агресивний психологічний тиск аж до погроз фізичної розправи. На її думку, була також спроба нівелювання Пам’яті про Подвиг полеглих Захисників і Захисниць краю у російсько-українській війні. Врешті-решт пані Тетяну, як вона вважає, незаконно усунули зі складу редколегії «Книга Пам’яті» та безпідставно звільнили з посади позаштатного радника на громадських засадах, що є репресивним заходом щодо неї за її патріотичну позицію.
Взявшись за цю роботу пані Тетяна виявила, як вона пише у своєму зверненні, що комісію зі створення подібної книги було створено ще аж у 2021-му році при обласному краєзнавчому музеї. Директор Борис Шевченко у жовтні 2024-го пообіцяв пані Тетяні долучити її до роботи комісії на громадських засадах. Але на засідання її так ніхто й не покликав. Врешті-решт з великим трудом вона витребувала у пана Бориса матеріали про загиблих земляків, які були попередньо зібрані з громад. Вона стала модератором і координатором цього проєкту. І коли вперше потрапила на засідання редколегії, відчула той тиск, який вона сформулювала так: відразу зрозуміла, що потрапила в 37-ий рік. Засідання тривали під головування заступника голови Кіровоградської ВОДА Катерини Колтунової. Пані Катерина на моє прохання прокоментувати ситуацію відповіла, що жодного тиску не було, діалоги тривали коректно і вона дуже жалкує, що не вівся запис. Євгенія Шустер теж категорично заперечує закиди пані Тетяни щодо її нібито агресивної поведінки.
Дуже серйозні закиди робить Тетяна Печериця і на адресу директора обласного краєзнавчого музею Бориса Шевченка. Він, на її думку, «…вирішив докласти максимум зусиль, для того, щоб ця «Книга Пам’яті» була сіренькою, не змістовною та ще й оформленою в «кращих» традиціях радянської ідеології. (…) Окрім того, колір «Книги Пам’яті», згідно з колегіальним рішенням редколегії мав бути червоно-чорним, а назва майбутньої «Книги Пам’яті» мала бути зображена на обкладинці за допомогою тисненням у сріблі або золоті. За задумом редколегії саме таке гідне оформлення мало б підкреслити Подвиг українців, які віддали свої життя за свободу та незалежність України. Натомість, за одноосібним рішенням Шевченка Б. Л., «Книга Пам’яті» раптово, вже під час підготовки польотного її варіанту у видавництві «КОД», отримала сіренький колір, напис назви «Книги Пам’яті» було зроблено простою жовтою фарбою і в цілому вона була оформлена в найкращих традиціях радянської ідеології».
Пані Тетяна також стверджує, що саме через позицію Бориса Шевченка до Книги не увійшли репродукції картин художників-воїнів Сергія Марущака та Дмитра Скорейка. Ось як прокоментував її закиди Борис Шевченко «Ознайомившись із публічним зверненням Тетяни Печериці, хоча воно й не адресовано обласному краєзнавчому музею, зазначаємо, що її звинувачення абсолютно не відповідають дійсності. Загалом наведені у зверненні твердження є маніпулятивними, перекрученими і відверто неправдивими. Прикро, що Тетяна Печериця, на нашу суб’єктивну думку, маючи за мету дискредитацію роботи обласного краєзнавчого музею, його адміністрації і працівників, використала для цього науково-документальне видання «Слава у вічності. Книга Пам’яті Захисників та Захисниць, полеглих за незалежність України в російсько-українській війні. Кіровоградська область. Том 1. 2014–2021 роки».
Щиро сподіваємося, що Тетяна Печериця змінить свою думку і надалі не буде чинити непрофесійні, непорядні дії щодо обласного краєзнавчого музею, пам’ятаючи, що за свої твердження потрібно відповідати з наданням доказів. У іншому випадку, адміністрація обласного краєзнавчого музею, з метою недопущення подальшого абсолютно безпідставного завдання закладу репутаційної шкоди, залишає за собою право звернутися до правоохоронних органів».
Ясна річ, конфлікти, непорозуміння, упереджене ставлення один до одного у творчих колективах трапляються повсякчас. Сумно, коли це торкається вікопомних для суспільства тем і видань. А ще гірше, коли такі діткливі теми, як пам’ять про загиблих, стають предметом торгу, монополії на істину.
Світлана Орел