Жовтень у Приштині пахне кавою і смаженими каштанами. Їхні пахощі спокусливо розливаються сонячними вулицями. Хочеться купити пакуночок гарячих, щойно підсмажених кульок, і тут же почати ласувати. Багато хто з косоварів так і робить. Інші сидять на терасах кав’ярень і безтурботно розмовляють за філіжанкою мак’ято.
Складається враження, ніби в цих людей все добре. Всі усміхнені й щасливі. Наче й не було жахливих новин про війну в Україні та терористичні атаки в Ізраїлі.
Та й сама Республіка Косово менше місяця тому стояла за один крок до війни. 24 вересня в селі Банська, що на півночі Косова, пролилася кров. Озброєні до зубів головорізи переховувалась на території сербського православного монастиря. Вони застрелили косовського поліцейського і були готові будь-якої миті вбивати мирне населення. Важко сказати, чим би це все скінчилося, якби не миттєва реакція міжнародних інституцій та поліції Косова.
Одним із перших, хто довів, що у цій терористичній атаці переплітаються сербський і російський сліди, був керівник Інституту вивчення гібридних воєн Octopus Agim Musliu. Сьогодні він та його команда представили в Приштині своє ґрунтовне дослідження на цю тему. Авторитетні спікери з Косова, Сербії, Боснії та Герцоговини проаналізували кожну деталь і зійшлися на думці, що за провокацією стоїть зловісна тінь Кремля. Вони говорили про історичні паралелі подій, які відбулися чверть сторіччя тому на західних Балканах і сьогодні відбуваються в Україні.
А в той самий час, коли йшла конференція «Терористична атака в Банській – регіональні та геополітичні наслідки», в центрі Приштини тривав букіністичний ярмарок. Люди охоче купували книги різними мовами, різних часів, на різну тематику. Знаєте, що я там побачила? Видання творів Леніна і Маркса. А ще класика російської літератури Івана Тургенєва.
Поки світ шукає відповідь на запитання, як протистояти вірусу імперської пропаганди, та ж сама пропаганда пролазить в іншу шпаринку. Ця зараза маскується під твори “вєлікой р*с*кой культури”, яка ж, звісно, “ні прі чьом”. На жаль, мало хто це усвідомлює.
Людмила Макей