У 66 років Пантелеймон Куліш стояв перед згарищем власного дому. Разом із бібліотекою та рукописами вогонь забрав його багаторічний переклад Старого Завіту українською.
Здавалося, починати заново вже пізно. Але він звів невелику хату, взимку працював у рукавицях, бо в кімнаті було холодно, — і знову взявся за переклад.
7 серпня минауло 207 років від дня народження Пантелеймона Куліша. Він походив із родини нащадків козацької старшини на Сумщині. Мріяв про Київський університет, але повноправним студентом не став: не зміг документально підтвердити дворянське походження. А вже за кілька років чоловіка без диплома запросили викладати в Петербурзькому університеті. 1847 року його стрімке сходження обірвав арешт. Жандарми не довели участі Куліша в Кирило-Мефодіївському братстві, однак покарали за «надзвичайні думки про важливість України» та твори, які могли пробуджувати в українців прагнення до окремого існування від імперії.
На той час Пантелеймон лише кілька місяців був одружений з Олександрою Білозерською. Боярином на їхньому весіллі став Тарас Шевченко. Вагітна Олександра після звістки про арешт втратила дитину. Більше дітей подружжя не мало. Молода дружина поїхала за ним на заслання до Тули. Вони жили у скруті й під наглядом жандармів. Пантелеймон багато писав, вивчав європейські мови, читав світову класику. Саме праця допомагала йому витримувати роки вигнання.
Їхній шлюб пережив не одне випробування. Куліш захоплювався іншими жінками, зокрема Марією Вілінською, відомою під літературним ім’ям Марко Вовчок, писав пристрасні листи й завдавав Олександрі болю. Стосунки не раз опинялися на межі розриву. Та зрештою вони знову були разом. Вона стала письменницею Ганною Барвінок і залишалася поруч із Пантелеймоном до останніх днів.
Над «Чорною радою» Пантелеймон Куліш працював близько 14 років. Це був перший український історичний роман — про Руїну, боротьбу за гетьманську булаву та внутрішній розбрат, здатний знищити країну не гірше за зовнішнього ворога. Українська й російська версії твору помітно відрізнялися: письменник не просто перекладав текст, а фактично створював його заново.
У «Записках о Южной Руси» він зберіг народні пісні, легенди, перекази та живі голоси кобзарів. Видав український буквар «Граматка», відкрив власну друкарню, працював над першим українським часописом «Основа».
Пантелеймон створив «кулішівку» — фонетичний правопис, який наблизив письмо до живої української мови. Імперія заборонила його Емським указом, але згодом саме він став основою сучасного українського правопису.
Куліш переклав 13 п’єс Шекспіра, твори Байрона, Ґете й Гейне. Разом з Іваном Пулюєм та Іваном Нечуєм-Левицьким працював над першим повним перекладом Біблії українською. Побачити її надрукованою він не встиг — видання з’явилося 1903 року, вже після його смерті.
Характер і погляди Пантелеймона не раз відштовхували навіть найближчих однодумців. Він захищав українську мову, але служив імперії, звеличував минуле України, а згодом критикував козацькі повстання. Помилявся, розчаровувався, змінював переконання — та не припиняв працювати.
Останні роки Пантелеймон Куліш провів із дружиною на хуторі Мотронівка. Писав і перекладав до кінця життя. 14 лютого 1897 року його не стало. Олександра пережила чоловіка, продала маєток і присвятила наступні роки збереженню його спадщини.
Пантелеймон Куліш створював для України те, без чого неможлива повноцінна національна культура: правопис, буквар, друкарню, історичний роман, переклади світової класики та Святого Письма. Ні заслання, ні заборони, ні пожежа не змусили його зупинитися. Любов до України він перетворив на щоденну вперту працю, яка змінила українську культуру.
Українська перемога