Ст. Дебальцеве. Тут 125 років тому, 6 січня 1898 року народився Володимир Миколайович Сосюра.
"Немов крізь невідому туманність я смутно й тихо летів угору... Ось туманності не стало, і я йду з батьком і матір'ю через щось димне, прорізане на землі блискучими, гострими й твердими смугами, об які стукотять каблуки моїх туфельок... Батько й мати ведуть мене за руки. З правого боку підноситься багато великого, й відтіля, з якогось грізно розкритого простору, виповзає чорна й гримлива потвора... Вона димно й тонко кричить в осяйну, покриту темним, розірваним і швидким, вишину. Мені страшно, і я дужче стискаю рученятами добрі і теплі руки татка й нені... Я шукаю в них порятунку й вірю в них. Іду крізь жах з цією вірою й надією, що мене ніяка сила не зачепить, бо зі мною мої могутні й непереможні татко й неня. Це ми переходили залізницю з незліченного плетива рейок, з лівого боку була станція Переїзна, з правого — Донецькі й содовий завод, відкіля виповзала, перетинаючи нам дорогу, заводська "кукушка". (Третя рота. В.Сосюра)
1918 року вчився в сільськогосподарській школі при ст. Яма (нині місто Сіверськ). Тоді ж Володимир Сосюра надрукував перший вірш. Він опублікований в журналі «Вільна Думка» міста Бахмут.
"Нам треба єднатись і з ворогом битись,
що з сміхом кайдани нам знову кує.
Ой, встаньте, ой, встаньте, вже хмари несуться
і смерть вони зіроньці волі несуть.
Чи чуєте, плаче земля там, де б’ються,
де кров за Украйну червоную ллють…"
Дебальцеве, Сіверськ, Лисичанськ, Бахмут – на сьогодні вже навіть не географічні назви...
Юрій Фоменко
«У мене не було штиблетів, і дівчата пошили мені капці з шинельного сукна…»
Володимир Сосюра мав стосунок і до нашого міста. Як свідчить «Історичний календар» Володимира Боська, саме на станції Знам’янка поет написав свій вірш «Ми любим на словах…», перебуваючи у армії УНР. Пізніше, уже червоноармійцем, кілька місяців навчався на військово-політичних курсах у Єлисаветграді (1920-21 роки). Детальніше написав про це краєзнавець Володимир Поліщук (газета «День», 2014 рік):
«У листопаді 1920-го червоноармійця Сосюру направляють у Єлисаветград на військово-політичні курси більшовицького війська. Прибувши у місто, він відразу захворів і потрапив до військового лазарету. Про своє тримісячне перебування в Єлисаветграді Володимир Миколайович писав у романі «Третя рота» (1926, надрукований у 1989-му): «Курси стояли в Єлисаветi. Був уже листопад. Пiсля голодовки на фронтi (по п’ять день ми нiчого не їли, а коли доводилось їсти, то бiльше яблука iз панських садiв) у мене почалась дизентерiя. Я кажу завхозовi, щоб вiн дав вiзника до лiкарнi, бо я босий, а надворi грязь i йде снiг. Але вiн не дав менi вiзника, i я пiшов босий до лiкарнi. Це було далеко, десь за вокзалом. Я йду і бачу, а мимо проходять червоноарми, гримить «Інтернаціонал», i менi ще дужче жалко себе. Перехожi дивляться на мене i жалiсно хитають головами. Коли я проходив через вокзал, до мене пiдiйшов спекулянт i хотiв купити мою шинелю. Це було так дико й страшно, я ж босий, а вiн мене хоче ще зовсiм роздягнути...»
У приміщенні військового лазарету, в якому лікувався наприкінці 1920-го Володимир Сосюра, сьогодні (вулиця Братиславська) склади військової частини. Відомо також й де містилися курси, на яких навчався поет. Це колишнє Пушкінське народне училище по вулиці Генерала Шумілова, в якому нині школа №7. У шкільному музеї зберігається листування Володимира Миколайовича з викладачем Кіровоградської райпартшколи Григорієм Михайловичем Понченком, із яким поет зустрічався та дружив. Так, у листі від 2 листопада 1959-го Володимир Сосюра писав Понченку:
«...з листопада 1920 року до січня 1921-го я був курсантом військово-політичних курсів при політвідділі 14-ї армії. Наші курси тоді містилися в колишній Пушкінській школі, і мені довелося брати участь в обороні Єлисаветграда од махновців. І ще: в «Елисаветградских известиях» друкувалися мої вірші, власне юнацькі вірші. Тоді газету ліпили на стінах будинків. У мене не було штиблетів, і дівчата пошили мені капці з шинельного сукна. В тих капцях зимою я бігав за кілька кварталів, щоб подивитися, чи надрукували мої вірші в «Елисаветградских известиях».
Вилікувавшись, Володимир Сосюра продовжив навчатися на курсах і писати вірші. Місцева газета «Известия» зберегла для нас сліди перебування поета в Єлисаветграді. Рубрика «Поштовий ящик» за 26 листопада 1920-го повідомляла: «Курсанту Соссюре. Товарищ! Ваши стихи талантливы. Будут напечатаны в ближайших нумерах. Редактор убедительно просит заглянуть к нему в редакцию для близкой беседы».
А 19 грудня 1920-го в «Известиях» надрукований вірш «За солнцем» за підписом «В. Соссюр». У цій же газеті від 9 лютого 1921-го знаходимо вірш «Пролетарий», також написаний Сосюрою.
Знову в місті, яке на той час уже називалося Зінов’євськом, Володимир Сосюра побував у квітні 1929-го. Газета «Зінов’євський пролетарій» у двох номерах повідомляла про приїзд до міста групи письменників. У номері від 21 квітня був анонс виступів літераторів:
«Сьогодні пролетаріат Зінов’євського зустрічає гостей — групу пролетарських поетів й письменників. На запрошення ОРПС’у вони їдуть до нас, щоб розказати робітничим масам за ті великі досягнення та завдання, що стоять перед нами на фронті культурної революції... Пролетарський привіт вам, товариші Сосюра, Микитенко, Дикий, Первомайський, Кузміч та Голованівський!».
Ось як описував зустріч у театрі «Зінов’євський пролетарій» за 24 квітня: «В. Сосюра починає із «Сада». Після першого ж вірша з усіх боків починаються вигуки: про батька, про мати, «Нальотчицю»... Сосюра задовольняє вимоги. Він читає «Знов я на содовім заводі», «Мати», «Ой не даремно ж в степах гули гармати»... Бурхливими оплесками нагородили слухачі поета».
Єлисаветградські враження Володимир Сосюра відтворив не лише у єдиному прозовому творі «Третя рота», а й у поемі «Махно» (1928, надрукована в 1991-му) та інших творах. Зокрема, кореспондент фронтової газети «За честь Батьківщини» Володимир Сосюра присвятив місту вірш «Ми повернулися...», датований 8 січня 1944-го, днем визволення Кіровограда від німецько-фашистських загарбників.
На фасаді школи №7 по вулиці генерала Шумілова у Кіровограді встановлена пам’ятна дошка, яка нагадає учням, що вони навчаються у приміщенні, в якому майже сто років тому проживав та навчався неперевершений український лірик Володимир Сосюра».
P.S. Нині вулиця генерала Шумілова носить назву архітектора Лишневського.