Нещодавно зустріла у ФБ безіменну (без конкретного автора) репліку про те, як жінка-українка, працюючи прибиральницею в Україні, отримувала мінімальну зарплату, за яку, ясна річ, не могла забезпечити належно двох своїх дітей. А ось у сонячній Іспанії вона теж працює прибиральницею і хоч доводиться виконувати багато брудної роботи¸ але її діти мають свіжі фрукти і брендові кросівки. Чого не могли собі дозволити в Україні.
Факт банальний і у суті своїй правдивий. Але ж яка гірка неправда і маніпуляція стоїть за ним! По-перше, маючи двох дітей, насамперед варто було б потурбуватися про здобуття якоїсь професії, яка б давала такий дохід, щоб діти мали хоча б необхідне. А де їхній батько? Із допису видно, що немає. Зрозуміло, усяке в житті трапляється. Але ж чому тоді у їхніх бідах винна Українська держава? Що не забезпечила гідний рівень життя?
Не киватиму на корупцію і на інші біди, що зав’язли вже у зубах від безкінечних згадок. Дарма ми посипаємо собі голову попелом і фактично плюємо на себе – усе те більшою чи меншою мірою є скрізь. І боротьба з тими суспільними бідами ефективніша там, де цілісніша і свідоміша нація. А ми? З якими труднощами, з якою величезною кількістю внутрішніх і зовнішніх ворогів виборсуємося із злиднів? І з якими втратами? І не лише сьогоднішніми, коли кров ллється річкою.
Такого столітнього геноциду, як пережили українці, причому з усіх боків, мабуть, не пережила жодна нація у світі. А негативний природний відбір? Коли виживали не кращі, розумніші, кмітливіші, людяніші, освіченіші – їх системно і масштабно знищували різноманітні окупанти практично усе минуле століття. Пріорітет же мали фактично злочинці, крадії, пристосуванці, глупі – одурені пропагандою, всіляка обслуга ворожої українцям системи та їхні нащадки.
А тепер ми хочемо, щоб ця стражденна держава, яка й постала неймовірною жертвою та героїзмом свідомої частини попередніх поколінь, забезпечила усім високий рівень життя, гідні пенсії? Де це все візьметься? Коли значна частина людей не хоче працювати легально, сплачувати податки. Так, частина державної бюрократії теж веде себе часом по-бандитськи, оббирає підприємців. Але ж і одні. і інші – представники одного народу, одної нації (політичної), і усі ті виразки і з одного, і з іншого боку – наші. Результат нашого мислення, психологічного і ментального стану.
Інші європейські народи теж проходили свої випробування, але виходили з них цілісними, свідомими себе і своїх моральних та духовних цінностей. Для них їхні держави – це вони самі, де ганебно смітити на природі, залишати після себе бруд на вулиці, соромно не платити податки чи не бути залученим до різноманітних благодійних акцій. Тому й мають апріорі вищий рівень життя. А ми їдемо до них прибирати…
Про що я? Про відповідальність перед собою, своїми дітьми, країною і державою. Сьогодні вже маємо чимало прикладів високої відповідальності й жертовності наших воїнів-захисників. Але огляньмось навколо. Чи мало людей. які чекають, що їх хтось забезпечить, які й досі жалкують за СРСР, хто й пальцем об палець не хоче вдарити не для себе. І, до речі, й не приховує, – якби вдалося дістатися до бюджету, то крав би ще більше, ніж ті, хто має до нього доступ.
Що ж, будемо прибирать Європу, поки не осягнемо власної гідності й розуму. Поки не зрозуміємо, що наша держава, це твоя й моя, де ми маємо встановити розумні правила і дотримуватися їх. І відповідно багатіти. Щоб і у нас прибиральниця мала можливість купувати дітям фрукти та гарний одяг.
Світлана Орел