Саме такою відмовою генерал Марко Безручко відповів, коли Польща вирішила нагородити його найвищим військовим орденом Virtuti Militari. Століття тому він став одним із тих, хто допоміг урятувати польську незалежність.
13 липня 1920 року, однак, здавалося, що врятувати її вже неможливо. Більшовицькі війська прорвали український фронт на Поділлі. Армія УНР разом із польськими союзниками вела важкі оборонні бої та відступала до Збруча, намагаючись хоча б уповільнити ворога. Серед тих, хто прийняв на себе цей удар, була 6-та Січова стрілецька дивізія під командуванням полковника Марка Безручка.
Після окупації України більшовицька росія прагнула захопити Польщу, а звідти перенести революцію далі на Захід. Червона армія стрімко наближалася до Варшави, і польська незалежність, відновлена лише за два роки до того, знову опинилася під загрозою. Та найнебезпечніша сила ще була попереду. На захід рухалася Перша кінна армія Семена Будьонного — один із головних ударних кулаків більшовицького війська.
Будьонний був одним із найвідоміших командирів червоної армії. Його багатотисячне кінне з’єднання діяло швидко й жорстоко, проривало фронти, заходило в тил і сіяло паніку серед противника. За його військом залишалися пограбовані села, насильство над мирним населенням і розправи над полоненими. У 1920 році Першу кінну вважали майже непереможною, а самого Будьонного — одним із найнебезпечніших більшовицьких командирів.
Саме цю армію наприкінці серпня мав зупинити Марко Безручко. Після липневих боїв його 6-та Січова дивізія зберегла боєздатність. Українські вояки відступали під постійним тиском ворога, але не розсипалися й не втратили керування. Коли Перша кінна армія наблизилася до Замостя, Безручкові доручили оборону міста. Завдання було майже неможливим. Якби Будьонний захопив Замостя й прорвався далі, його війська могли вийти в тил польської армії та зірвати контрнаступ Юзефа Пілсудського.
Безручко перетворив місто на фортецю. Він грамотно розмістив артилерію й кулемети, організував перехресний вогонь, створив мобільні резерви та особисто керував обороною. 29–31 липня українські й польські вояки відбивали одну атаку за іншою.Кіннота Будьонного намагалася прорвати оборону, обійти місто й знайти слабке місце. Не змогла. Замостя вистояло. Перша кінна армія зазнала втрат, втратила дорогоцінний час і була змушена відступити. Будьонний так і не встиг допомогти більшовицьким військам під Варшавою. Польща зберегла незалежність.
Після оборони Замостя Марко Безручко отримав звання генерал-хорунжого Армії УНР. Він часто повторював: «Сильна армія — це право на існування нації». Минуло понад сто років, але ці слова й сьогодні звучать напрочуд актуально.
Та в цій історії є гіркий парадокс. Українські вояки допомогли врятувати польську державу, але тоді не змогли врятувати власну. Після завершення спільної боротьби Армію УНР роззброїли та інтернували, а Україна на десятиліття опинилася під радянською окупацією.
Марко Безручко залишився у Варшаві. Там він помер у 1944 році й був похований на православному цвинтарі. Сьогодні в Польщі його ім’ям названо вулиці, встановлено пам’ятні знаки, а біля його могили вшановують українського командира, який допоміг захистити польську незалежність.
В Україні його ім’я носить 110-та окрема механізована бригада ЗСУ. 13 липня 1920 року здавалося, що більшовицьку навалу вже не спинити. Минуло лише кілька тижнів — і саме українські вояки Марка Безручка довели, що історію пишуть не ті, хто наступає, а ті, хто не здається.
Українська перемога