Він був молодшим братом Лесі Українки. Але прожив життя, гідне окремого роману.
16 липня — день пам’яті Миколи Косача. І це одна з тих постатей, про яких українці знають несправедливо мало. Коли згадують родину Косачів, найчастіше говорять про Лесю Українку. Але поруч із нею зростав хлопчик, якого вдома всі лагідно називали Микосем. Його хрещеним батьком був сам Микола Лисенко, а дитинство минало в атмосфері, де українська мова, культура й любов до Батьківщини були не гучними словами, а способом життя.
Закінчивши Київський політехнічний інститут, він міг залишитися у великому місті й будувати успішну кар’єру. Натомість повернувся на Волинь. Обрав землю, людей і щоденну працю. Як інженер-агроном навчав селян сучасного господарювання, працював у земстві, займався розвитком краю. Йому було важливо не просто говорити про зміни — він їх створював.
Та історія не залишила його в спокої. Перша світова війна. Передова. Два бойові відзначення за особисту хоробрість. Потім — арешт німецькою окупаційною владою за українську діяльність. Невдовзі — ще один арешт, уже польською владою.
Микола Косач належав до тих людей, яких переслідували різні режими, але причина завжди була одна: він залишався українцем і працював для України.
Особливе місце в його житті займала «Просвіта». Він не лише очолював ковельське товариство, а й власним коштом підтримував його, надавши безпроцентну позику в 5000 марок — величезну на той час суму. Разом із дружиною Наталією відкрив притулок для дітей-сиріт, бо був переконаний: майбутнє країни починається з турботи про найменших.
Його родина теж увійшла в українську історію. Єдиним сином Миколи був Юрій Косач — один із найталановитіших українських письменників ХХ століття, небіж Лесі Українки. Але через переслідування польської влади Юрій був змушений залишити рідний край і все життя прожив у вигнанні.
А сам Микола Косач… Людина, яка допомагала іншим, підтримувала українську освіту, сиріт і культуру, завершувала життя майже самотньою та в злиднях. Дружини вже не було поруч. Син опинився далеко за кордоном. Його ім’я поступово зникало з пам’яті сучасників.
Він помер 16 липня 1937 року. Сьогодні його часто називають лише «молодшим братом Лесі Українки». Але це надто мало для людини, яка пройшла фронт, пережила арешти, вкладала власні гроші в українську справу, рятувала сиріт і все життя служила своєму народові без гучних промов і високих посад.
Мабуть, саме такі люди й тримають країну. Не завжди найвідоміші. Але ті, без яких великі імена теж не стали б легендами. Вічна пам’ять Миколі Косачу — людині, яка жила не для слави, а для України.
Ми – українці