Він так і не побачив своєї доньки. Коли вона народилася, Василь Бандера вже перебував у руках гестапо, а за кілька місяців загинув у концтаборі Аушвіц. 22 липня Україна вшановує пам’ять Василя Бандери — діяча українського визвольного руху, члена ОУН і молодшого брата Степана Бандери.
Його ім’я часто згадують лише поруч з іменем відомого брата. Проте Василь мав власний життєвий шлях і свідомо присвятив його боротьбі за незалежність України.
Він народився 12 лютого 1915 року в селі Старий Угринів у родині греко-католицького священника Андрія Бандери. Був четвертою дитиною в сім’ї. Разом із братом Олександром закінчив Стрийську українську гімназію, агрономічний факультет Львівської політехніки у Дублянах, навчався також на філософському факультеті Львівського університету.
Ще у студентські роки Василь долучився до українського визвольного руху. У 1938–1939 роках польська влада ув’язнила його в концтаборі Береза Картузька за промову на студентському зібранні у Львові, де він відкрито критикував її політику. Після звільнення Василь продовжив діяльність в ОУН, виконував доручення організації та був учасником Другого Великого збору ОУН.
У серпні 1940 року він одружився з Марією Возняк. Згодом подружжя чекало на народження дитини. Після проголошення Акта відновлення Української Держави 30 червня 1941 року Василь працював референтом служби безпеки обласного Проводу ОУН у Станіславі, нині Івано-Франківську. 15 вересня 1941 року гестапо заарештувало його разом із вагітною дружиною. Марію через кілька днів відпустили. Вона народила доньку Одарку, але Василь так ніколи її і не побачив.
Після допитів його відправили до концтабору Аушвіц, де він отримав табірний номер 49721. Разом з іншими українськими політв’язнями Василя кинули на найважчі роботи — розбудовувати табір. У холод і дощ в’язні возили важкі тачки з бетоном мокрими слизькими дошками на другий поверх.
Побратим Василя Омелян Коваль згадував, що одного разу він упав разом із тачкою і весь облився бетоном. Після цього оберкапо наказав кинути його в бочку з водою. Василя кілька разів занурювали туди головою. Він намагався затуляти ніс і вуха, щоб не захлинутися. Коли інші в’язні почали протестувати, охорона наставила на них зброю.
Після знущань Василя залишили лежати на землі. Наприкінці дня четверо побратимів занесли його до барака, але невдовзі його забрали до табірного шпиталю. Наступного дня Василь уже не вийшов на роботу.
22 липня 1942 року в табірному шпиталі 27-річному Василеві Бандері зробили смертельний укол. У документах адміністрація Аушвіца приховала це за формулюванням «параліч серця».
Через кілька днів у тому самому концтаборі загинув і його рідний брат Олександр. Місце поховання обох братів невідоме.
Після війни дружину Василя Марію разом із донькою радянська влада вислала до Кемеровської області. Щоб уберегти дитину, мати записала Одарку на своє прізвище й багато років приховувала ім’я її батька.
Лише на початку 1990-х років у свідоцтві про народження Одарки з’явився запис: батько — Василь Андрійович Бандера.
Василь Бандера прожив лише 27 років. Освічений, принциповий і мужній українець, він до останнього залишався вірним своїм переконанням і Україні.
Українська перемога