Давно хотіла написати про янголят. Ні, це не волонтерський звіт, я навіть очікую скептичні посмішки. Але чи не допомагає нам віра, не сподівання, а саме віра, що все буде якнайкраще? Для нас, звичайно.
Мій син мав одружитись, ми готувались до весілля і мені дуже хотілось, щоб всі гості отримали на пам’ять маленький сувенір. В інтернеті я знайшла янголят з бісеру і наробила їх усім. А потім, в 2014-му, почалась війна і я стала крутити янголят для наших захисників, потім стала проводити майстер-класи (перший був в художньому музеї ). Потім, в 17-му, я познайомилась з Інною Колпак і віддавала своїх янголят і їй також. Спочатку янголят я рахувала, але десь років п’ять тому, на кількох тисячах зупинилась. На Козачому у мене з’явились перші дві постійні помічниці – Оленка Петренко і моя онука.
Майстер-класи тривали, і колись, років зо два тому, я прийшла в інтернет-центр ОУНБ ім. Д.І.Чижевського, привела онуку на інший майстер-клас, а поки чекала, дістала свій пакетик з бісером…, якій побачили дівчата з відділу і запропонували провести… майстер-клас. Добре, сказала я, не підозрюючи, що це стало початком співпраці, яка триває досі, бо цим заняттям захопилися не тільки учасники нашого гуртка. Дівчата з бібліотеки до сьогодні плетуть янголят з бісеру і періодично я отримую смс від завідувачки відділом пані Світлана Волкова: «Є трохи янголят…».
Янголята їдуть до наших захисників і захисниць, вони є на всіх напрямках, хлопці і дівчата носять їх в кишеньках біля серця (знаю це точно). Я передаю їх нашим друзям-волонтерам у Хмельницький і Вінницю, вони є у німецьких волонтерів і я отримую від них різні історії – колись я все ж таки зберусь і почну їх розказувати (і не тільки про янголят). На жаль, нечасто ми отримуємо фото саме янголят, бо їх швиденько розбирають і у фотозвіти вони зазвичай не потрапляють. Але трохи є. Ось така собі історія про янголят.
А ще – дякую вам, мої помічниці. Знаю, що багато хто виробляє різні обережки для наших захисників і захисниць. Бо ми віримо в них і хочемо їх захистити – по-різному, в тому числі і так.
Ірина Гуцалюк-Згривець