Наприкінці вересня помер голова Луганської «Просвіти» Володимир Семистяга. Це ім’я мало що говорить широкій аудиторії. Аое це людина, яка у неймовірно тяжких умовах агресивно зросійшеного Луганська утверджувала у тому краї українську мову і культуру, несла іскри просвітництва і знань з історії України.
Він боровся із русифікацією, протистояв поширенню «русского мира», попереджав про загрозу війни, 55 днів провів в полоні бойовиків ЛНР/ДНР. Ще у червня 2014 року його викрали бойовики. У неволі катували і погрожували вбити. Як розповідав після звільнення сам Семистяга, його систематично били, застосовували тортури з електрострумом, гасили сигарети об його шию, змушували вдягати протигаз і перекривали доступ повітря. А ще змушували дивитися на імітацію страт та тортури, які бойовики застосовували проти інших полонених. Все це робили, розповідав Семистяга, колишні луганські міліціонери, а за ними стояли куратори з Росії.
Після звільнення з полону Володимир Семистяга продовжив справу, якій віддав все життя. Із 2000-го року Володимир Семистяга брав активну участь в ініційованих мною судових процесах щодо відновлення порушеного в Луганську та Луганській області конституційного ладу України у сфері функціонування української мови як державної.
На початку двохтисячних років, за часів правління Леоніда Кучми, звернення до суду з позовами проти можновладців, особливо щодо забезпечення належного функціонування української мови як державної, зокрема мої позови проти луганських органів влади, постсоветським населенням сприймалися, м’яко кажучи, як божевілля.
Ситуація дуже загострилася, коли паралельно із цивільним позовом я звернувся до прокуратури із заявою про злочин, передбачений статтею 161 Кримінального кодексу України (далі КК України) – «дискримінація і розпалення міжнаціональної ворожнечі за мовною ознакою працівниками Луганського міськвиконкому, що може призвести до міжнаціонального конфлікту, втрати території та зміни державного кордону України». Ясна річ, такі звернення потребували громадської підтримки.
Завдяки Семистязі громадськість підтримала і позови проти Луганського міськвиконкому, прокуратури, Луганського міського УМВС в Україні (міліції), Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля, та неодноразові заяви про злочин – розпалення міжнаціональної ворожнечі, до правоохоронних органів і вищих посадових осіб України (Президента України, Генерального прокурора та Голови СБУ). Це створило суспільний резонанс, що привертав увагу, не лише в Луганську, а й по всій Україні, до порушення органами державної влади та місцевого самоврядування конституційного ладу у сфері функціонування української мови як державної. Або іншими словами, до того, що органи державної влади та місцевого самоврядування здійснювали свої владні повноваження у неконституційний спосіб. Це мало фундаментальне значення. Окрім того, розголос зупиняв можновладців від прямого тиску та репресій проти позивача.
Спочатку дуже мало людей бачили сенс у таких позовах. Саме тому Володимир Семистяга як голова Луганської обласної ВУТ «Просвіта» та очільник Україно-канадського центру в Луганську, де збиралися проукраїнські громадські і політичні діячі Луганщини, зіграв значну роль, переконуючи інших, у забезпеченні громадською підтримкою вимог до вищих посадових осіб України, – відновити порушений конституційний лад України на території Луганська та Луганської області у сфері функціонування української мови.
На зборах Луганської обласної Асоціації громадських товариств і об’єднань національно-державницького спрямування (далі Асоціації) доводилося по три-чотири рази узгоджувати текст звернень до посадових осіб, але консенсусу ніяк не могли дійти. Хтось переконував, що не варто стріляти з гармат по горобцях, а хтось переконував не загострювати стосунки із владними структурами, бо вимоги про притягнення до кримінальної відповідальності посадових осіб органів державної влади, мовляв, схоже на суїцид. Закінчувалися збори тим, що ті хто був проти звернень, не підписували їх.
На згадані звернення Асоціації надходили формальні відписки, зміст яких можна трактувати як явку з повинною про: системне знищення працівниками органів державної влади основних ознак національної ідентичності титульної нації України, зокрема української мови; порушення конституційного права громадян на всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України; розпалювання міжнаціональної ворожнечі за мовною ознакою, що призвело до анексії Криму та окупації окремих районів Донецької і Луганської областей.
На підставі цих листувань, формальних відписок, рішень суду та іншого мною у 2017 році опублікована збірка документів під назвою «Моя боротьба за мову». Вона документально висвітлює «процес поширення нацистської ідеології «русского мира» в Україні, зокрема в Луганську, як плацдарм для воєнної інтервенціїі кремлівсько-терористичних військ в Україну під приводом захисту російськомовного населення». Сподівання, що ця збірка стане матеріалом професійного дослідження працівниками СБУ, залишились лише сподіваннями.
Росія розпочала повномасштабну війну проти України. Мільйони спотворених людських доль. Безліч зруйнованих великих і малих міст України. Сотні тисяч загиблих, як військових так і цивільних громадян… Лише збільшена в рази національна свідомість народу України, у порівнянні із описаними подіями, та «дух, що тіло рве до бою» зруйнували плани московії та аналітику заходу про захоплення Києва за три дні.
Пам’ятаємо про Володимира Семистягу і всіх тих, хто після проголошення Незалежності України продовжував жертовно боротися із, як писав Василь Симоненко, «байстрюками катів осатанілих», наповнюючи республіку Україна українським національним змістом.
Сергій Мельничук, правозахисник із Луганська, лавреат премії Олекси Гірника, автор книжки «Моя боротьба за мову»