Явище вилізло з НЕПу під ніком «Роги й копита» ще в Зінов’ївську і віддало душу як «Творче об’єднанням молоді» («ТОМ») уже в Кіровограді за горбатої перестройки.
Обминемо миловарний бізнес Григорія Котовського на теренах нашої області, шарашку чекіста Медвєдєва при будівництві стадіону в обласному центрі тощо. Візьмемося за післявоєнний період.
Барометром стану народного господарства стали всілякі негаразди. Наприклад, 31 травня 1959 року «Червона зірка» пишалася у «Кіровоградській правді» заводською механізацією та автоматизацією техпроцесів, а 10 липня у головній газеті країни «Правді» від того благополуччя каменя на камені не лишилося за масовий виробничий брак. Стаття, автоматично, як повелося в соціалістичні часи, з’явилася у перекладі і в місцевій пресі з відповідним резонансом для директора Крючкова і головного інженера Барильченка.
А ще цікавий випадок «хімії» на робочому місці показаний в тій же «Кіровоградці» 26 лютого 1964 року. Газета виводила на чисту воду недостойних високого звання радянської людини, «беручи за шиворот» Ольгу Булич (Тишківський відділок радгоспу Капітанівського цукрокомбінату), котра критикнула колег-доярок, які в погоні за кількістю плювали на якість – доливали в молоко воду. На місці розбирався кореспондент В.Рабцун. Звівши аж 1 квітня всі кінці з кінцями, він дійшов висновку: винна Булич, хоч факт доливу води в молоко і мав місце. Ользі довелось звільнятися. Такий ось «першоквітневий жарт»…
У міжчассі 60-70-х років у МСЦ №2 агрегатного заводу склався негласний колективчик на чолі з начальником цеху Шрамком, що відбраковував нормальні деталі і в кінці місяця при хронічному авралі легко збирав до сотні необлікованих насосів НШ-32. Як ділився навар, знали 2-3 чоловіка. Коли афера розкрилася, Шрамка із заводу поперли і він після короткої відсидки вже керував МСЦ №11 на заводі радіовиробів. Тут теж вистачало своїх цеховиків.
У ЦУМі було три торгові поверхи і два верхні – швейні. Тут шили постільну і натільну білизну і, як кажуть, не відходячи від каси, реалізували у власних стінах. Дефіцит халатів, блузок, сорочок покривався зусиллями швейної фабрики «Україна». А верхній одяг був на совісті фабрики «Зорянка», що шила на весь Союз. Десятки ательє, кожне зі своїм фірмовим закрійником, теж без хліба не сиділи. А що вже Вєрок-модісток, то ні в казці сказать, ні пером описать! На цьому тлі виділялася майстриня-золотошвейка Майхровська. Вона мала цілий особняк-фабрику, розміром майже як ЦУМ. Штат жінок-швей та вишивальниць творили ризи для попів вищих рангів. Ця публіка зі шкіри пнеться, аби випендритись один перед одним без огляду на грубе бабло. Своєю вершиною Майхровська вважала розшиту вдяганку для папи Римського. Утім, не варто далі розвивати цей ліричний відступ, повернемось до наших баранів. Себто, до місцевих цеховиків.
Директором торгово-виробничого комплексу у 70-і був Штерн. Цеховик потрапив у немилість до контрольно-ревізійних органів, але згодом, маючи чіпку ділову хватку, став заступником директора заводу радіовиробів. Там їх було до десятка. Штерн опанував той же торговельний профіль, що і в ЦУМі.
Пізніше від радіозаводу відбрунькувалася «Акустика». Очолив її Філіпов, колишній директор "Радію". Штерн, здається, і тут був заступником. «Акустика» мала мозковий центр в Кіровограді (будівля колишнього КІСМу), а виробничі площі в Знам'янці.
Потім колишній директор радіозаводу Бондаренко відкрив у готелі «Турист» виробництво телевізорів. З конвейєра зійшло 20-30 штук і процес тихо канув у Лету.
Чи не всесоюзний скандал, куди був замішаний і персонал заводу радіовиробів, грянув після завершення Олімпіади-80. Кілька керівних персон заводу за майнові зловживання у великих розмірах були засуджені на тривалі терміни покарання. Невідомо, як довго тривали «посиденьки» інших, а такий собі Коновалов, котрому впаяли 10 років, вже через рік обійняв посаду заступника директора з виробництва на заводі Дозавтоматів.
У сімдесятилітній проміжок, як бачимо, вписалася маса глобальних подій та людських доль. Згадати хоча б активіста і спортсмена Сергія Балановського, наприклад, – одного із засновників «ТОМ», котрий загадково загинув. Із надр «ТОМ» згодом виникли «Айко», «Артеміда», банк «ІНКО», мережа дрібних продуктових магазинчиків, що пізніше дістала титло «Візит» тощо.