На початку квітня виповнюється 105 років Сергію Чумаченку, який свого часу три десятиліття був головним диригентом оркестру нашого обласного музично-драматичного театру, завідувачем його музичної частини.
Він народився в тодішньому Єлисаветграді, до 1941-го року навчався у Миколаївському музичному училищі. Брав участь у другій світовій, мав бойові ордени і медалі. Після мобілізації відразу прийшов у наш театр, через кілька років очолив його музичну частину і став головним диригентом. Працював з Михайлом Донцем. Як музичний керівник поставив десятки оперет, більше ста музично-драматичних вистав, три опери («Наталка-Полтавка», М. Лисенка, «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського, «Катерина» М. Аркаса), оркестрував для сцени більше ста оперет. Працював також у народному театрі музичної комедії (БК ім. Калініна), створив малий симфонічний оркестр.
У мене зберігся короткий запис його спогадів, зроблений більше десяти років тому. Сергію Федоровичу тоді було 92. «Пропрацював я в театрі 33 роки. Після війни і до пенсії. Був оркестрантом, диригентом, завідуючим музичною частиною. Але театр я пам’ятаю із 1927-го року. Мій батько тоді працював на заводі Ельворті, його преміювали за хорошу роботу квитками в театр. За моєї пам’яті найкращим режисером був Михайло Донець. Дуже талановита людина. Але його як слід не цінували. Він прийшов до нас заслуженим артистом і пішов заслуженим. У 60 років його відправили на пенсію і заперли у Олександрію керувати тамтешнім, фактично самодіяльним, театром.
Спочатку наш оркестр був невеликим. Один заїжджий гастролер якось запитував мене: «А ви знаєте, как звучіт оркестр в Кієвской оперєте?» А там було 80 чоловік складу, а у нас вісім! Я брав участь у постановці 22 оперет і трьох опер – «Катерина» Аркаса, «Запорожець за Дунаєм» і «Наталка-Полтавка». Була у нас солістка – Зіна Німенко, рідкісне колоратурне сопрано. Звук тоді в театрі був чудовий. Ми з Флейшманом (разом ставили оперети у будинку культури імені Калініна) на молокозаводі взяли дві машини битого скла і поклали під оркестрову яму. Потім, коли робили той злополучний «ремонт», усе вигребли. Звук став глухий.
Пізніше склад оркестру збільшили, стало 17 чи 18 чоловік. За моєї пам’яті у нашому театрі завжди був аншлаг. Я, коли йшов додому, ховався, щоб не зустріти знайомих, бо просили всі: «Дістань квиточок».
Світлана Орел