Усі дні Страстного тижня, що минає, звуться великими, бо Христос готується до розп'яття, а Церква – до Його воскресіння. У Великий Понеділок згадується ганебна історія єврейського народу, коли рідні брати продали Йосипа у єгипетське рабство, але коли він там вийшов у начальники біля фараона, а в євреїв був голод, то порятував братів-гендлярів...
Чомусь цей образ старозавітнього Йосипа роблять аналогією до Ісуса. Я ніякої аналогії не бачу, бо Ісуса не зраджували ні брати (ви знаєте, що в Ісуса брати були, а один навіть став патріархом єрусалимським?), ні учні, крім одного з 12. Це був Юда з містечка Каріот, а всі інші соплемінники Ісуса, тобто галілеяни. І вони майже всі закінчили життя мученицьки, лишаючись вірними Ісусу Галілеянину.
Галілея ж, нагадаю замовчуване, це зовсім не Юдея, і це зовсім інший народ. Почитайте хоча би енциклопедію Брокгазуа і Ефрона ХIХ століття: галілеяни любили сади, розводили свиней і бджіл. Правда ж, мало схожого з євреями?!
А ось друга історія, розповідана у Великий Понеділок, має прямий стосунок до Ісуса – у цей день він хотів поласувати інжиром (смоковницею), а дерево виявилось безплідним. І Ісус прокляв його. Отут аналогія виразна: Ісус, перебуваючи в Юдеї, всіма своїми діями і словами підриває підвалини старозавітньої релігії (фарисеї, саддукеї та інші "гроби поваплені, повні всередині нечистот"). Як ота смоковниця – так для Ісуса і віра тодішнього населення Юдеї є безплідною. Недарма ж юдеї і розіп'яли Його і досьогодні не визнали Ісуса Месією...
... Я не вивчав богословія, але переконаний, що коли ми хочемо віри живої і церкви незакостенілої у повторах непродуманого, маємо читати, аналізувати і думати.
У вівторок церква згадує, як Ісус навчав притчами та викривав вождів єврейського народу – фарисеїв. Почитайте, як сильно Галілеянин, що прийшов рятувати "заблудлих овець дому Ізраїлевого", мовить про лицемірство провідників цього народу і цілком можна співставити Його слова з діями провідників російського народу на чолі з Кірілом Кривавим, що гірший Каяфи та інших первосвященників єрусалимського храму.
Притчу про 10 дів треба прочитувати в історичному контексті реальності, бо в нас часто трактування Євангелії схоластичне, без прив'язки реальності, в якій проповідував Ісус із Галілеї.Так ось, ця притча має ту реальну підставу, що в часи Ісуса дійсно діви-подруги нареченої чекали приходу нареченого з лампами, тоді укладався шлюбний договір і після цього вже тривало святкування. В Ісуса ця притча дається для розуміння, що друге пришестя буде неочікувано для багатьох. Але сама по собі притча має реальне тло.
Це так як зі словами, що багатий не зможе пройти у Царство Небесне, так як і верблюд не може пролізти через вушко голки. Але цей вираз сприймається реалістичніше, якщо знати, що Вушко Голки – то не про звичайну голку, так звалася хвіртка в Єрусалимі, яка могла бути відкритою, коли вже закритими були ворота міста. І через хвіртку дійсно верблюд не пройде...
Великого вівторка Ісус каже, дивлячись на Храм, що і він, і Єрусалим буде зруйнований і це дійсно сталося кількома десятиліттями пізніше.
...Я завжди кажу, що археологія мови – явище не менш значиме, ніж археологія викопних решток. Бо інколи, слухаючи священників, здається, що вони читають те, чого не розуміють, а люди слухають і не чують... Особливо, коли це з пакі і пакі та іншими штучними утворами мови, якої нема в побуті.
У середу Церква навіть журиться за Юдою і співає:"Сьогодні Юда покидає Учителя...". Адже сьогодні спомин про зраду одного з 12 учнів Ісуса – він єдиний з них не був галілеянином. А зрадив, бо носив скриньку з пожертвами, скарбник себто був у компанії апостолів. І його вразило, як якась жінка вилила миро на голову Ісуса. Вразило, бо він вважав це марнотратством і його гендлярська душечка зрадника не витримала...
Миро – це така рідина дорогоцінна, бо вариться з великої кількості пахучих трав. У часи Ісуса на Близькому Сході ним мастили тіло померлого, щоб довше не було трупного запаху, адже там часто ховали покійників не в землю, а в печерах. Ісус же, коли та жінка вчинила незвичне обливання, сказав, щоб її не лаяли, бо зробила вона це на його похорон, що буде невзабаром.
Юда пішов до єврейських первосвященників, які шукали способу вбити Галілеянина, і отримав свої 30 срібняків за зраду. Проте навіть Юда був кращим за московських попів, бо потім, після розп'яття Ісуса, все ж розкаявся. А Кіріл Гундяєв, Онуфрій Березовський со товаріщі з панагіями не каються...
І наостанок анекдот. В одному закарпатському селі священник проповідував проти московитів, а багато дядьків із села працювали на Московщині (було це до Широкої війни). Тож парафіяни й пожалілися архієрею. Той викликав священника і заборонив йому вести антиросійські розмови.
Священник скорився. Надійшов Великдень і в село з'їхалися й заробітчани з Московщини. Священник українською розказує про Тайну Вечерю, як Ісус каже, що один з апостолів зрадить Його: " І тут Юда питає: «Нєужєлі ета я, Госпаді?"...
Звісно, Чистий Четвер – це не про помиті вікна, а спомин про Ісуса, який обмив ноги ученикам своїм. Щоб розуміти реалістичність цього образу, треба знати, що в тих теплих місцях люди мандрують у сандалях, якщо не зовсім босі. Тепло ж. І мандрували в основному пішки. І звісно, ноги були в пилюці. Тож перед трапезою пошана господаря до гостей була в тому, що той мив їм ноги.
Але коли сіли апостоли до Тайної Вечері, стали сперечатися – люди бо всюди однакові – кого ж Ісус принарядить мити ноги усім. Але на подив усіх Він сам підперезався рушником і став мити ноги учням, аж Петро дивувався й противився. До речі, коли римська церква гонориться, як ті учні, що має бути першою, бо її заснував Петро, то мали би не забувати, що саме Петро тричі відрікся від Ісуса, "ще доки півень не запіє". До речі, одна із підозр при арешті Ісуса в саду коло потоку Кедрону щодо Петра була в тому саме, що й він, як Ісус, галілеянин, а не єврей.
Та й Ісус говорив до учеників:"Казав євреям і вам кажу...". Мова завжди ховає багато таємниць – якби Ісус і апостоли були євреями, то хіба б не казав Він інакше, скажімо:"Казав людям/ народу, і вам кажу...". Ні, Він у мові відділяє євреїв від учнів!
...Українці ж у Чистий Четвер, звісно, прибираються в господі, а ввечері йдуть із храму з запаленими свічками, щоб на лутках домівок намалювати димом страстяні хрести.
П’ятниця для православних християн – найсумніший (і найпісніший!) день року. Ось з Євангелії від Івана: «14. Тоді була п'ятниця перед Пасхою, близько шостої години. І сказав Пилат юдеям: Ось, Цар ваш! 15. Але вони закричали: Геть! Геть Його! Розіпни Його! Пилат сказав їм: Царя вашого маю розп'ясти? Первосвященики відповіли: Немає в нас царя, окрім кесаря. 16. Тоді нарешті він видав Його їм на розп'яття. І схопили Ісуса і повели. 17. І, несучи хреста Свого, Він вийшов на місце, що звалося Череповищем, а єврейською Ґолґота; 18. І там розп'яли Його і з Ним двоє інших, по той і по другий бік, а посередині Ісуса»
Давайте.спробуємо звернути увагу на деталі, які випадають часто з нашого поля зору. Намісник Риму в окупованій Юдеї Пилат зовсім не був кровожерливим, навпаки – поговоривши з Ісусом («Що є Істина?»), він побачив, що цей Чоловік безвинний. І гадав собі, що коли за єврейським звичаєм напередодні свята відпускати одного злочинця він запропонує на вибір Ісуса і розбійника Варавву, то люди – це ж так очевидно! – виберуть безвинного проповідника, а не вбивцю. Але – ніт. Підбурені своїми архієреями, євреї стали кричати, щоб відпускав Варавву, а Ісуса розп’яв. Бо Варавва, хоч і розбійник, але свій, а Ісус – чужинець, галілеянин. Якщо зараз ми звертаємо майже завжди увагу на етнічне походження, то що казати про ті часи, коли люди цупко трималися свого племені, свого роду?!
Пилат, може, і сам відпустив би Ісуса, всупереч крикам євреїв, але ті стали погрожувати доносом цезарю! І кричали вірнопіддано: «Немає в нас царя, окрім цезаря!». Він тричі казав, що Ісус не винен, але народ єврейський був нещадним. Пилат дізнався, що Ісус – галілеянин і з радістю відіслав його до намісника Галілеї Ірода, щоб самому не займатися цією справою, та Христос з Іродом говорити не став. «Яке ж бо зло зробив сей? – намагався усовістити єврейських архієреїв Пилат втретє. – Ніякої вини смерти не знайшов я в Ньому». Та ті вимагали. Пилат же був чиновником, залежним від Риму і, звісно, не став ризикувати своєю посадою ради якихось тубільних розборок. Проте зробив останню спробу зняти з себе звинувачення у смерті проповідника Ісуса Галілеянина – він прилюдно умив свої руки, щоб підкреслити: не винен у його смерті. До речі, у Символі віри Пілат не засуджується, там тільки говориться, що розп’ятий був Ісус ПРИ Понтії Пілаті. При ньому, але не ним…
Натомість євреї кричали: «Розпни Його! Кров Його на нас і на дітях наших!». Римо-католицька церква вже давно зняла вину з євреїв за розп’яття Ісуса, але вона не вправі відмінити Євангеліє, передання та римські писемні джерела.
До речі, переклад місця розп’яття у тексті Євангелія (Череповище – Ґолґота) підкреслює, що не все так просто з цією історією. Адже якби Ісус і Його апостоли були такими як всі, тобто євреями, а не приходьками, то не було б потреби ні це перекладати, ні «Таліта кум!», ні Віфезду, ні останні слова Ісуса на хресті. Перекладають те, що сказано іншою мовою, що сказано чужинцем…
Серед єврейського народу знайшлися тільки двоє людей, що поспівчували Галілеянину, хоч і таємно: Йосиф з міста Аримафеї та Никодим. Обидва були багатими, останній навіть належав до синедріону, який судив Ісуса судом неправедним. Йосиф же надав для поховання Ісуса свою гробницю, висічену у скелі, та багато рідини з алое і смирни для обмивання тіла та випросив у Пилата тіло Ісуса Галілеянина для поховання. Тому то церква і пише на всіх плащаницях «Благообразний Йосиф…». У п’ятницю плащаницю, на якій зображено покладення Христа в гробі, виносять з вівтаря в храм для нагадування вірним і поклоніння Розп’ятому…