Після кількох сміливих заяв спершу голови РНБО Данілова, міністра закордонних справ Кулеби, а потім і самого Зеленського про те, що Україна вважатиме за перемогу звільнення всіх територій, включно з Кримом і Донбасом, несподівано знову отримуємо від президента заяву протилежного змісту – "вихід до кордонів до 24 лютого – це вже перемога".
Якщо хтось досі не розуміє природи цієї війни – доведеться пояснити ще раз – для чайників. Ну і так, для президента зокрема. Пояснюю відверто і правдиво.
Мир для українців можливий тільки після нашої перемоги над Росією. Перемоги на полі бою, тобто знищення усієї боєздатної армії. І роззброєння небоєздатної. Не зменшення її кількісного складу, не витіснення з території України для поповнення і доукомплектації, не знищення окремих угруповань, не фізична ліквідація її головнокомандувача. Все це можливе лише як проміжні етапи, тактичні успіхи, але не перемога. Тільки повне знищення. Тільки безумовна капітуляція Росії буде перемогою.
–– Що буде, якщо цього не зробити? Якщо обмежитись тактичним успіхом (наприклад – наші війська витіснять окупантів на фактичні кордони станом на 24 лютого), і в подальшому закріпити його якоюсь мирною угодою?
Буде війна. Керівництво Росії зробить висновки, залиже рани, підготується і вдарить з новою силою. Війна буде ще кривавішою.
– Що буде, якщо просто здатись і не чинити опору? Ну, крім того, що частину українців фізично знищать, а решту зґвалтують, пограбують і депортують...
Буде війна. Так, українці все одно воюватимуть, але не проти росіян, а проти, наприклад, поляків, чи литовців, чи англійців, чи грузин... але все одно воюватимуть. Їх мобілізують, як зараз мобілізували українців на окупованих територіях, і зроблять гарматним м'ясом.
– Що буде, якщо ми звільнимо всю територію України включно з Кримом і Донбасом, і зупинимось?
Буде війна. Через 5, 10, 20 років, але однак буде. Тому так, тільки повне знищення, тільки повна капітуляція Росії, з подальшим поділом її території на зони окупації та контрольований розпад на невеликі національні держави.
– Але ж тоді скільки наших хлопців загине! Це ж які втрати!
На жаль, так, багато українців загинуть. Ніхто не застрахований, ні я, ні ви. Але якщо цього не зробити – загине ще більше. У нас немає іншого вибору.
– Як тільки українське військо перейде кордон Росії, США та Британія відмовляться допомагати зброєю. І населення їхнє масово побіжить у воєнкомати. А нас разів у п’ять менше за кількістю.
Не відмовляться. І не побіжить. Світ не відмовиться нам допомагати, бо вже сьогодні всі погодились, що Росію треба перемогти. Чим ближчими ми будемо до перемоги – тим більше нам допомагатимуть. Не побіжить, бо все, що могло побігти – буде знищене ще на нашій території.
– А якщо вони застосують ядерну зброю?!?
Так, це не виключено. В такому разі ще одне, два, три чудових українських міста перетворяться на те, чим зараз є Маріуполь чи Волноваха. Це жахливо. Але якщо здатись – буде ще гірше.
– А що, якщо просто втекти з України? Це ж не наша війна! Це війна політиків!!!
Якщо всі втечуть з України, її не буде кому захищати. Якщо її ніхто не захищатиме – вона буде завойована. А війна однак знайде вас, але вже у Польщі, Німеччині, Франції, чи куди ви там надумали втікати.
Буде війна, бо так має бути. Бо ми мусимо пройти це випробування. Щоразу, коли ми не вирішуємо проблему ми її лише поглиблюємо. Раніше вирішимо – раніше настане мир.
Не вірите? До 24 лютого ви теж мені не вірили. Ні мені, ні тим небагатьом, хто відверто про це попереджав. І я зовсім не радий, що мав рацію.
Тож набираємось сил, і вперед – до перемоги!
Дмитро Сінченко, 1-й окремий батальйон Української Добровольчої Армії