Люди старшого покоління, особливо дуже старшого, пам’ятають яскравий Левітанівський баритон, котрий час від часу озвучував повідомлення: «ТАСС уполномочен заявить». Ще й фільм такий був, в якому розповідалося, як радянська контррозвідка попередила організований ЦРУ переворот в одній африканській країні, дружній до СРСР, та викрила в Москві американського шпигуна. На телеграфне агентство Радянського Союзу покладалося завдання говорити на світ те, що офіційним особам казати було ризиковано: в разі виникнення скандалу завжди можна було списати на агентство.
Це, так би мовити, приповідка. А розмова піде ось про що. Прессекретарка чинного президента України на телеканалі «Дом» у програмі «Погляд з Банкової з Юлією Мендель» (тепер тільки «Погляд з Банкової») заявила, що в Україні ніби то існує особлива українська російська мова Взагалі, такі речі Антон Павлович Чехов називав «Сапогами всмятку». А сучасні інтелектуали позначають як оксюморон. Бо, якщо вчитуєшся в ромірковування кандидатки філологічних наук на мовну тему, то переконуєшся у їхній, м’яко кажучи, неадекватності.
«Мова – це символ сучасної України, який, на превеликий жаль, дуже часто окремі політики відверто використовують для організації спекуляцій і конфліктів, особливо в гонитві за виборцями на найближчих виборах», – справедливо заявила Юлія Мендель, але не уточнила, хто з цього приводу роздмухує пожежу. Втім, кого вона має на увазі, стане зрозумілим із її подальших сентенцій. На думку прессекретарки, неможливо силою «змусити полюбити мову, а узаконеними штучними формами з минулого розподіляти патріотів на кращих і гірших». «Українська мова, як і ідентичність – куди більше явище, ніж протистояння Росії, і в цьому наше поки не усвідомлене багатство. А російська, точніше українська російська – частина культурного розмаїття нашої країни. І, нарешті, як вишенька на торті: «Всю енергію борців (за українську мову – Авт.) добре було б спрямувати на вивчення звичайної граматики, це я вам кажу як кандидат філологічних наук. Цю граматику потрібно вчити як молодим поколінням, так і старшим поколінням». Яку саме граматику, пані кандидатко? Російську, українську чи двоголову, як пазуриста курка у гербі агресора? Тож у цьому багатослів’ї, кажучи українською російською, «без поллитра не разберешся», або, говорячи просто українською, – це не що інше, як сім мішків гречаної вовни, далекої від кандидатської логіки..
Але ще не все. Пані-госпожа Мендель вважає, що неможливо насаджуванням примусити полюбити мову, а узаконене ними (патріотами – Авт.) штучними формами з минулого розподіляти патріотів на кращих і гірших. Якщо вона у законі про забезпечення функціонування української мови як державної бачить аналог «узаконених штучних форм минулого», то хай перечитає циркуляри й укази Російської імперії та постанови часів СРСР відносно української мови й порівняє їх із положеннями мовного закону, прийнятого за каденції минулої Верховної Ради. Може щось і розвидниться.
А щодо «насаджування», то наша ситуація – не унікальна. Через державний примус пройшли свого часу Рим (на початку Рісоджирменто – незалежності Італії в Римі рідною мовою говорило лише 70 тисяч чоловік, а по всій країні – менше мільйона), Париж (котрий взявся опоряджувати французьку після виступу у Національному Конвенті абата Грегуара), Прага після Першої світової війни… Тепер Париж – багатонаціональне місто, у якому мріє жити пів світу. При цьому він монолітно французький. Усі, хто там живе, знають і постійно користуються французькою. Зрештою, вдома ніхто не забороняє говорити китайською, арабською чи мовами Європейського континенту. Але ніхто не зневажає французьку. Бо це Франція. У Росії говорять російською, бо це Росія, у Німеччині – німецькою, бо це Німеччина. Так має бути і в нас. При цьому повернення до української, на відміну від русифікації, не супроводжується ні арештами, ні Сибіром, ні розстрілами.
Втім, ситуація не унікальна, однак зі своїми особливостями. Якщо інші європейські народи давно вирішили свої мовні питання на користь нації, що визначає офіційну назву держави, то у нас, навіть на рівні влади знаходяться службовці, котрі намагаються схрестити вужа і їжака. Дивно: президент говорить, що мовне питання – не на часі, його прессекретарці не терпиться вкинути це ж саме питання в суспільство, а з офісу президента чуємо: «Це окрема думка прессекретарки». Приїхали! В конторі глави держави не розуміють, що Юлія Мендель – не самостійна політична фігура, а всього-навсього «Talking head» (голова, що говорить) президента, вона має лише транслювати позицію глави держави. Впадати у самодіяльність на її посаді означає грубе порушення посадових функцій, якщо не сказати службовий злочин.
Бо кожне її слово сприймається, як слово президента. Жаль, що цього вона не усвідомлює сама і що на такі речі не звертає увагу Зеленський. Адже, наприклад, сказане нею, що «в боротьбі за мову деякі українці перетворились на «ангелів з піною біля рота», можна сприймати і як точку зору самого президента. Тільки озвучену за традиціями ТАСС.
Броніслав Куманський