Імперії рідко вибухають, як у кіно. Набагато частіше вони помирають, як зірки, котрі вичерпали паливо. Ззовні ше сяють, ше тримають форму, ше випромінюють страх. А всередині вже давно йде холодний процес розпаду.
Зірка не знає моменту своєї смерті, бо світло запізнюється. Імперія теж не усвідомлює власний кінець, бо живе у відлунні минулої енергії. Колись у неї був термоядерний синтез сенсу. Експансія, віра, проєкт, майбутнє. Потім паливо закінчилось, але оболонка ше тримається інерцією.
Саме в цей момент вона стає небезпечною. Бо зірка перед смертю може перетворитись на наднову. А може – на тихого, щільного карлика, шо стискає все навколо своєю гравітацією. Імперії зазвичай обирають друге.
Рим не впав за день. Рим згасав століттями, видаючи деградацію за традицію.
Легіони ше ходили, але вже не знали навіщо. Закони існували, але не виконувались. Громадянство стало формальністю, а імперія – спогадом, який не хотіли відпускати.
Візантія жила ше довше, як нейтронна зірка історії. Надзвичайно щільна, формально жива, але без простору для росту. Вона впала не від сили ворога, а від власної крихкості.
Османська імперія теж не вибухнула. Її називали "хворою людиною Європи" задовго до смерті. Вона ше лякала сусідів, але вже не могла себе вилікувати.
Британська імперія зникала ше витонченіше. Без катастрофи, без фінального пострілу, через бухгалтерію, борги і втрату сенсу. Прапори спускали не від поразки, а від нерентабельності. Це була смерть від цифр, а не від гармат.
Імперії вмирають так само, як зірки – коли баланс сил всередині ламається. Коли гравітація страху більше не компенсує відсутність енергії розвитку.Ядерна зброя в цій аналогії – не вічний двигун. Це лише оболонка, яка не дає системі розсипатись одразу. Але оболонка не створює нового світла. Вона лише затримує темряву.
Росія сьогодні – це зірка на пізній стадії еволюції. Вона ше важка, ше тисне, ше викривляє простір навколо. Але синтез майбутнього в ній зупинився. Є лише реакції розпаду. Стискання, страх, репресія, шантаж.
Так поводяться небесні тіла перед колапсом. Вони не ростуть, вони ущільнюються. Історія знає цей фінал. Зовні він виглядає як стабільність. Всередині – як відсутність кисню.
Імперія може ше довго світити мертвим світлом. Але нові системи вже формуються без неї. Планети шукають інші зорі. Гравітація слабшає, навіть якшо маса ше велика. Тому питання не в тому, чи вона вибухне.
Питання в тому, чи хтось помітить момент, коли вона перестане бути центром.
Бо смерть імперій, як і смерть зірок, найчастіше фіксують постфактум. Коли темрява вже настала, а світло ше летить.
Росія має здохнути!