Через силу додивився інтерв'ю Карлсона з Путіним і мене не полишає враження, що це неадекватна і глибоко хвора людина... Очевидно, що цей старий параноїк свої знання з історії сьорбає переважно з "Краткого курса ВКП(б)", який напевно засвоїв під час навчання у Вищій школі КГБ ім. Ф. Дзержинського. Звісно, як "найвидатнішому історику" всіх часів і народів, йому не вистачило двох годин, інакше б він повідав свої "наукові відкриття" і щодо суперечок між Древнім Єгиптом та Вавілонією, між Древнім Римом та кельтами чи між Великою Монголією та Московією. Але цікаво, звісно, не це.
Інтерв'ю Путіна до болю нагадало, як у нас в Україні майже всі роки незалежності владні т.зв. "еліти" знецінювали власну національну історію і спадщину на догоду Москві... Зокрема, нагадало, як ми в 2010 році намагались ініціювати відзначення в Україні на державному рівні 1150-річчя першого т.зв. Аскольдового або Фотієвого хрещення Русі (похід київських русів в 860 р. на Константинополь, перше дипломатичне визнання та початок християнізації Русі) і як тоді ці наші ініціативи було зарубано на корені, бо в РФ через два роки (в 2012-му) з ініціативи Путіна та Мєдвєдєва були вже заплановані на державному рівні інші широкомасштабні святкування – "1150-річчя російської державності" (від появи в 862 р. міфічного Рюрика у с. Ладога на Новгородчині).
На відміну від путінського, наш, наступного року вже 1165-літній ювілей, засвідчував, що ще до появи Рюрика Київ вже був столицею потужної східнослов'янської держави, яка в результаті походу на Константинополь в 860 р. вийшла на світову арену, отримала міжнародне дипломатичне визнання з боку Візантійської імперії, а частина київської еліти за цією угодою прийняла тоді від Константинопольського патріарха Фотія християнство, увійшовши до складу європейського християнського співтовариства. Це вкрай важлива сторінка нашої понад тисячолітньої давньоукраїнської державності, яка, на жаль, цілковито у нас була забута і занедбана на догоду московським фальсифікаторам.
А що ж за ювілей "1150-річчя російської державності", який в РФ відзначали в 2012-му і про який тепер Путін розповідає мільйонам американських глядачів з таким пафосом? Це дата появи варяга Рюрика (чимало істориків вважають, що це цілком міфічний персонаж) у с. Ладога в 862 р., коли він вичікував, щоб отримати владу у Новгороді. Від цього "ладозького сидіння" в рф тепер намагаються виводити свою "державність", штучно вигадавши, що "першою столицею" Русі було саме село Ладога, потім Новгород, потім варяги цю "столицю" в 882 р. начебто перенесли з Новгорода до Києва, а звідси Андрій Суздальський начебто "переніс" її в 1169 до Володимира на Клязьмі, звідки вона начебто перемістилась в XIV ст. до Москви, потім звідти в 1712 – до Санкт-Петербурга, а звідти в 1918 – знову до Москви. Така, за кремлівською міфологією, виходить бродяча "спадковість".
Звісно, наш ювілей 1150-річчя першого київського хрещення цілковито ламав цю путінську міфологему, адже засвідчував, що Київ ще задовго до тих подій не тільки був столицею окремої потужної східнослов'янської держави, але й в 860 році отримав дипломатичне визнання, встановив міжнародні економічні та культурні стосунки та почав утверджувати на наших теренах християнство. Це ніяк не вписується в російський імперський міф, за допомогою якого Кремль намагається виправдати свої загарбницькі претензії на Київ та українські землі. Тому в 2010 р. було зроблено все, щоб наш ювілей не було відзначено ні на якому рівні. Тоді я з групою однодумців намагався ініціювати відзначення 1150-річчя міжнародного дипломатичного визнання Київської держави та початку її християнізації, запропонувавши запровадити від цієї дати День давньоукраїнської державності. Ми письмово звертались до депутатів Верховної Ради, до Кабінету міністрів, Адміністрації Президента та ін., але все було марно. На той час Президентом України вже став Янукович, який мов папуга повторював все, що йому скидали у методичках з Москви...
Як заявив мені тоді один впливовий державний і науковий функціонер: "З Москви виділяють чималі кошти на їхній ювілей, і цим треба скористатись. А що ви можете запропонувати взамін зі своїм ювілеєм?" Мене, тоді ще початкуючого науковця, стали піддавати цькуванню та висміюванню за мої "дивні" ініціативи... Але, попри те, несподівано для мене ці мої ініціативи підтримав Патріарх Філарет. І не просто підтримав, а й ініціював в УПЦ КП канонізацію київського князя Аскольда, використавши для цього мою книгу "Князь Оскольд і християнізація Русі" (Київ: Дух і літера, 2010). Так моя скромна праця стала підґрунтям для канонізації на Помісному Соборі УПЦ КП.
На жаль, наш ювілей 1150-річчя міжнародного визнання Київської держави та початку її християнізації так і не було відзначено на державному рівні, на відміну від штучного "ювілею" в рф. Останнє інтерв'ю Путіна нагадало, що ця війна не тільки за території, але й за історію та спадщину. В нас тривалий час це було "неначасі" та "какаяразніца"... На жаль, ми бездумно здавали історію і спадщину, після чого росіяни почали захоплювати у нас і території... Це все взаємопов'язано. Ми не маємо права більше здавати ворогу не тільки території, але й наші історію, спадщину і навіть ювілеї. Якщо вони такі важливі для ворога, то тим паче вони ще важливіші для нас самих. Бо саме в них наша внутрішня сила, основа нашої ідентичності і опора у прагненні до свободи і перемоги.
Путін всім нам вкотре нагадав, що наша історія – це наш фундамент національного буття, без якого не буде майбутнього. Його теж слід відвойовувати. Інакше на чужому історичному фундаменті нам нав'яжуть чужу державу і поневолення. Це нагадування стає для нас уроком, який необхідно засвоїти.
Ворог нагадав: якщо ми хочемо перемогти, то власну державність маємо будувати не на московських міфах, а на власній історії. Ну, і він нагадав, що давно, на противагу московському спотворенню, маємо запровадити День давньоукраїнської державності навіть не від подій 988 року, а якнайменше від подій 860 року – тобто першого міжнародного визнання Київської держави на дипломатичному рівні та початку її християнізації. Ця ініціатива тепер є ще актуальнішою, аніж в 2010 році. День Володимирового Хрещення Русі і День української державності – це різні події і різні дати, які не варто змішувати. Якщо хрещення кн. Володимира Великого сталося в 988 – 989 рр., то дипломатичне визнання Київської держави – в 860 р., тобто майже на 130 років раніше.
Наступного року сповнюється вже 1165 років нашій державності. То може варто, нарешті, повернутись до нашої історії без московських імперських міфологем та відзначити початки власної державності? Всіх, кому не байдуже, прошу підтримати цю ідею, щоб разом зробити це.
Сергій Шумило, історик