Минулого тижня з’явилося повідомлення про присудження Міжнародної літературно-мистецької премії імені Франца Кафки. А серед нагороджених – наша відома літераторка Олена Надутенко. Відразу ж звернулася до пані Олени з проханням розповісти – хто її висунув, як відбувалося висування, за який твір присуджено премію, чи вже вручили її, як відбувалося вручення, наскільки урочисто, скільки коштує така премія? Впевнена, ці деталі були б цікаві для літературного, та й не тільки, загалу краю. Пройшло вже майже два тижні, але пані Олена не відгукнулася.
І коли я ближче придивилася до інформації про присудження премії, зрозуміла – чому. Премія присуджувалася за поданням Міжнародної Академії діячів літератури, мистецтв та комунікацій і Всесвітньої асоціації «Глорія» (Німеччина, Франкфурт, керівник – письменниця, мистецтвознавець, критик, «Золотий письменник світу» Олена Ананьєва) та Міжнародної літературно-мистецької Академії України, яка тепер об’єднує 170 видатних людей з 70-ти держав (президент та головний редактор – народний поет України, «Золотий письменник світу» Сергій Дзюба).
У мене висновок один – там, де Дзюба, там профанація. Маю підстави так стверджувати, бо знаю цього пана ще з його творчих пелюшок. Він мій однокурсник. В університеті талантами не вирізнявся. Хіба що ходив про нього поголос, що коли варив суп на гуртожитській кухні, то лінувався різати моркву, а просто відкушував шматочки і так кидав у суп. Не згадувала б про цю курйозність (чого не бувало з нами у ранній юності!), якби не дуже прозора алюзія з усим його подальшим творчим життям. Здобутки свої множити не працею і талантом, а наполегливим вигризанням прихильності впливових, багатих, відомих, усіх, від кого можна відкусити шматочок слави, впливу, можливостей.
Живе і працює Сергій Дзюба в Чернігові. Потрапив у це місто після закінчення університету. І працював з іншими моїми однокурсниками, з якими я підтримую товариські стосунки. Тож, з перших уст знаю, як ще до проголошення Незалежності Сергій горнувся до тодішньої влади. У редакції їхньої молодіжки, як і у нашій, тривало протистояння: молоді журналісти-рухівці хотіли вільного слова. Запам’яталося їм, як важко було просунути у друк інтерв’ю із тодішнім ще дисидентом Левком Лук’яненком (він же чернігівець!), а Сергій став на бік затятих носіїв старої ідеології – не друкувати! Чи був переконаним комуністом? Впевнена – ні! І одні, й інші ідеї, вочевидь, йому байдужі. Зате не байдуже перебування у мейнстримі, ближче до влади, до тих, хто має більше можливостей, а не до тих, на чиєму боці правда.
Пізніше знайшов собі чудовий матеріальний прихисток – ТОВ «Земля і воля». Цю агрофірму очолював Леонід Яковишин, мабуть, гарний господарник, бо зумів на чернігівській землі заробити чималі статки. Але за переказами, на його території селяни були – мов кріпаки. Не дай Боже, хтось щось скаже чи навіть подумає проти хазяїна. Такий собі новітній поміщик. Не треба багато розповідати – хіба навести один факт. Леонід Яковишин ще за життя побудував собі мавзолей "як у Наполеона", де просив його поховати. Кажуть там стояло його золоте погруддя. Він був депутатом парламенту першого скликання і голосував проти Незалежності України. Як такий діяч міг обійтися без газети, яка вздовж і впоперек восхваляла його? Вгадайте із трьох разів, хто був редактором тієї газети! Ясна річ, Сергій Дзюба.
Такий меценат під боком, мабуть, дав і потужний поштовх славолюбству нашого Сергія. Бо до письменництва він схилився уже в перші післяуніверситетські роки. Десь у мене є одна чи дві його перші книги, ще підписані автором. Твори для дітей. Нічого особливого. Вочевидь, певні здібності у Сергія були і є, але потужний яскравий талант, як відомо, дається не кожному. А великої слави йому хотілося тут і зараз. Ось і почав він вигадувати всілякі премії, наліво й направо вручати грамоти та присвоювати високі звання. Просто так. На рівному місці. Благо, листок із надписом Грамота чи Лауреат був йому по кишені. І багато й відомих та талановитих прихилились до нього – ну, не може ж бути, щоб чоловік розгорнув таку діяльність просто так! Михась Ткач казав, що його привабила надзвичайна працьовитість та наполегливість Сергія. Якраз цього йому не позичати. Нині Дзюба, і його дружина Тетяна (теж однокурсниця) лауреати сотень, якщо не тисяч різноманітних премій. І звісно ж, Дзюба – золотий письменник України! Тільки «золотий» для тих, хто справді цінує і любить літературу в собі, а не себе у літературі, на жаль, в лапках.
Ми, однокурсники і університетські знайомі по факультету журналістики Київського університету, спочатку таку літературну зірковість Дзюб сприймали з усмішкою, на перших порах – з підтримкою, потім – з іронією, а тепер – буквально з тривогою. Бо у Чернігові вже творчі спілки приймали заяви, намагаючись показати суть «літературної» діяльності Дзюби. Кілька місяців тому однокурсник Анатолій Гаркуша писав мені: «Що з ним? Відкрий Вікіпедію і хоча б побіжно подивися. Як на мене, то вже просто жахливо. І справді думаєш – що з людиною? Я не знаю». Ми дійшли висновку, що це якась рідкісна хвороба, яка робить з людини буквально маніяка пустопорожньої слави. Але ж він цю «золотуху» ширить наліво й направо. Вочевидь, вже у кожній області, й у нашій у тому числі, є не один лауреат премій, наданих Сергієм. При цьому він використовує гучні літературні імена, як, наприклад, Пантелеймон Куліш. Той уже сто разів перевернувся в могилі, побачивши кому вручені премії його імені.
А як щодо «золотої» письменниці з Німеччини? Про неї не скажу. Але схоже, така ж «золота», як і Сергій. Позаторік та «Глорія» присудила Сергієві премію імені Йоганна Вольфґанґа фон Ґете. А меценат хто? Так, Леонід Яковишин. Минулого літа цей «золотий» аграрій помер.
У нашому поколінні випускників факультету є чимало справді талановитих працівників слова, справжніх трудівників, які не женуться за славою, а творять сучасну українську літературу – Валентина Мастєрова, Василь Чепурний, Леонід Ісаченко, поет Володимир Богданович, поет і бард Віктор Качула, дослідник діаспорної літератури Сергій Козак. Але ось є і така золотуха, як Сергій Дзюба.
Світлана Орел
\Відомі і талановиті творчі люди з України стали нещодавно лауреатами (Німеччина
Фундатор відзнаки – Міжнародна Академія діячів літератури, мистецтв і комунікацій (Німеччина) та її філії в Австрії й Чехії. А дипломи підписали голова Міжнародного Арт-центру FBG «Pegasus Brücke» Joachim Schmija (Франкфурт – Відень – Прага) та його колега Maria Schulwitz.
Отже, престижну нагороду імені Франца Кафки за 2026 рік одержали за визначну творчу діяльність знані прозаїки, поети, перекладачі, науковці та міжнародні, державні, громадські діячі,
Книги й література
- Надзвичайний та Повноважний Посол України у Великій Британії, Герой України, генерал Валерій Залужний(Україна, м. Київ) – за активну, дієву підтримку п’ятитомника «Чернігів у вогні» – про героїчну оборону України від російських загарбників (спільний проект газети «Чернігівщина», ОК «Північ» ЗСУ та Міжнародної літературно-мистецької Академії України);
- Герой України, генерал-лейтенант Сергій Наєв(Україна, м. Київ) – за активну та дієву підтримку п’ятитомника «Чернігів у вогні» – про героїчну оборону України від проклятих російських загарбників (це – спільний проект газети «Чернігівщина», ОК «Північ» Збройних Сил України та Міжнародної літературно-мистецької Академії України);
- Поет, прозаїк, перекладач і літературознавець Богдан-Ігор Антонич (Україна, Львів) (посмертно) – за великий внесок в українську літературу;
- Viktor Vasilchuk (Ukraine);
- Georgy Berber (Ukraine);
- Олена Надутенко (Україна), письменниця, засновниця та очільниця літературного об’єднання «Вітрила» (м. Кропивницький);
- Claudia Heredia Gonzales (Mexiko);
- Anatolii Shengayt (Germany);
- Emil Krupnik (Germany);
- Mikhail Zoshchenko (Ukraine)(posthumously).