Радянська система не дозволила їй повернутися до чоловіка, не визнала її польського диплома, а згодом звинуватила у «шпигунстві» й кинула до в’язниці. На той час Олена Казимирчак-Полонська вже втратила 11-річного сина, а війна й радянські кордони назавжди розділили її сім’ю.
Здавалося, у неї забрали все. Та саме ця жінка створила теорію руху комет світового значення — і назавжди залишила своє ім’я в космосі. 30 серпня, минуло 34 роки від дня смерті видатної української вченої Олени Казимирчак-Полонської.
Вона народилася 1902 року в селі Селець на Волині. Її батько, дворянин Іван Полонський, придбав тут маєток із палацом на березі річки Луги. Луцьку жіночу гімназію Олена закінчила на відмінно, а 1922 року вступила на фізико-математичний факультет Львівського університету. Після навчання працювала у Львівській астрономічній обсерваторії, згодом — в обсерваторії Варшавського університету. Її наставником став відомий дослідник комет Міхал Камєнський. У 1934 році Олена захистила дисертацію про рух комет поблизу планет і стала доктором філософії з астрономії.
Вона мріяла створити в родинному маєтку в Сельці філію Варшавської обсерваторії. Проєкт схвалили й почали готувати до втілення. Усе зупинила війна. У Варшаві Олена познайомилася з ученим-іхтіологом Леоном Казимирчаком. 1936 року вони одружилися, а наступного року в них народився син Сергій. Варшавське повстання розділило родину. Леона вивезли до табору військовополонених поблизу Відня. Олена разом із хворою матір’ю та маленьким сином 1945 року переїхала до Херсона, де викладала математику й астрономію.
Вона намагалася домогтися дозволу на приїзд чоловіка до СРСР. У відповідь один із партійних керівників заявив: «Жодного поляка сюди не впустимо. Вам також не дозволимо повернутися до Польщі». Сім’я так і не змогла возз’єднатися.
А 1948 року сталося найстрашніше — раптово помер 11-річний Сергій. Того ж року Олена переїхала до Ленінграда й почала працювати в Інституті теоретичної астрономії. Її польського диплома в СРСР не визнали, тому науковий ступінь довелося здобувати повторно. У 1950 році вона знову захистила дисертацію — про зближення комет із планетами.
Уже наступного року, під час чергової кампанії боротьби з «ворогами народу», вчену звільнили. У січні 1952-го її заарештували за підозрою у «шпигунській діяльності». Однією з причин переслідування були її релігійні переконання та просвітницька діяльність. Сім місяців Олена Казимирчак-Полонська провела за ґратами. Жодних доказів слідство не знайшло — її виправдали й звільнили.
Вона переїхала до Одеси, викладала фізику, математику й астрономію, організувала студентський астрономічний гурток. А 1956 року повернулася до Інституту теоретичної астрономії. Саме тоді розпочався найважливіший період її наукової праці. Казимирчак-Полонська однією з перших серед астрономів зрозуміла можливості електронних обчислювальних машин, опанувала програмування в машинному коді й застосувала комп’ютерні розрахунки для дослідження комет.
Вона вивчила рух десятків короткоперіодичних комет упродовж кількох століть. Довела, що їхні зближення з Юпітером і Сатурном — не випадкові події. Гравітація планет-гігантів здатна змінювати кометні орбіти, ніби перехоплювати небесні тіла й спрямовувати їх на новий шлях.
Олена розробила теорію багатоступеневого захоплення комет великими планетами та створила точну числову теорію руху комети Вольфа за сто років спостережень — від 1884 до 1984 року.
У 1968-му Казимирчак-Полонська захистила докторську дисертацію про еволюцію кометних орбіт. Її роботи відзначили престижною астрономічною премією. Вона стала членом Міжнародного астрономічного союзу та очолювала наукову групу з дослідження малих тіл Сонячної системи. А 1978 року її ім’ям назвали малу планету №2006 — Полонська.
Віра залишалася для Олени такою ж важливою, як і наука. У радянські роки вона проводила таємні зустрічі, під час яких разом з однодумцями читала й обговорювала релігійні тексти. У 1987 році прийняла чернечий постриг. Наприкінці життя вчена майже повністю втратила зір, а згодом уже не могла самостійно ходити. Проте її привозили до духовної академії, де вона читала лекції повністю з пам’яті — без записів і підказок. Останні праці диктувала помічникам.
Її улюбленим словом було відповідальність. Олена Казимирчак-Полонська вважала, що людина відповідає за свої справи, слова і навіть думки. Так вона й прожила своє життя — відповідально перед наукою, вірою та власною совістю.
Олена Казимирчак-Полонська померла 30 серпня 1992 року. Її поховали на кладовищі астрономів біля Пулковської обсерваторії.
А десь у Сонячній системі й сьогодні рухається мала планета №2006, що носить ім’я Полонська. Символічна пам’ять про жінку, яка після стількох земних втрат не перестала дивитися в небо — навіть коли вже не могла бачити його очима.
Українська перемога