Нема на світі України,
Немає другого Дніпра,
А ви претеся на чужину
Шукати доброго добра...
Так більш як 170 років тому Тарас Шевченко звертався до тодішніх емігрантів. Ідуть роки й століття, а явище це стає все більше масовим. Хтось тікає з рідної землі від різноманітних диктатур, від несвободи, але більшість – від злиднів. У нинішній Україні – ще й від війни, від бомбардувань і ракет, від смерті.
Звісно, автор п’єси Славомір Мрожек у 1973-му році, коли писав цей твір, і уявити не міг нашу нинішню ситуацію. Однак, етичні проблеми, закладені у ній, були і є болючими для людства. Прем’єра вистави «Емігранти» відбулася у кінці серпня-на початку вересня у обласному академічному музично-драматичному театрі ім. М. Кропивницького.
Автор п’єси і режисерка (а це – Тетяна Бовшек, акторка нашого театру, очевидно, це її режисерський дебют) зводить у злиденному підвалі, обснованому трубами (мов кишки в утробі, при цьому візуально їх на сцені немає, але вони буквально відчуваються в діалогах героїв), двох чоловіків – два світогляди. Один шукає свободи, інший грошей. Тяжко їм знаходити спільну мову. Але подітись нікуди. Усі їхні прагнення, думки – і високі, і найприземленіші обмежені простором цього підвалу, де вони обоє потерпають і від гучної музики з горішніх поверхів, і від відсутності води, і від злиднів. Живуть буквально на якихось коробках і за розкіш мають консерви, причому один з них навіть корм для собак вважає пристойною їжею.
Зіткнення їхніх внутрішніх світів, таких різних, буквально діаметрально протилежних і становить одну з головних напрямних вистави. У їхніх діалогах, часом злісних і знущальних один для одного, поступово викристалізовується спільне для обох: ні інтелігент, ні робітник, врешті не знайшли втілення мрій, щастя, комфорту, перспектив, до яких прагнули.
І викристалізовується це не лінійно, а через дрібні деталі побуту, поступове зростання емоційної напруги, що потребувало від акторів філігранного володіння лінією гри. Вочевидь, нелегко було акторам Юрію Тушевському і Олександру Теслі в умовах Малої сцени тримати цю лінію, але їм вдалося передати безліч філософських нюансів, закладених і у самому творові, і у постановці. Адже, ті філософські смисли сьогодні, як ніколи близькі нам, українцям. Бо майже у кожній родині – діти чи онуки за кордоном, у чужій країні, і далеко не завжди їм там комфортно і фізично, і психологічно. «Там ти залежиш від держави. Тут – від грошей!» – розпачлива репліка одного з героїв характеризує становище емігрантів різних років і епох.
Режисерка вочевидь намагалася екстраполювати сценічне дійство у нинішній день, педалюючи саме на філософії, без радикального втручання у текст і контекст твору.
Фінал вистави можна назвати катарсисним. Бо все, до чого прагнули герої виявилось незначним і непотрібним проти звичайних простих людських цінностей.
Світлана Орел