Серед хлопчаків, які народилися і жили у великому селищі Богданівка на Кіровоградщині, Станіслав Ніколаєнко виділявся хіба що вольовим характером і бійцівськими якостями. Спуску кривдникам ніколи не давав. В решті характеристик був такий, як і всі діти. Хіба що частіше інших відвідував шкільну і сільську бібліотеки. На читацькому формулярі Славка було чи не найбільше записів, значились там і серйозні книги, а більше пригодницьких – про мандри, космічні історії, пригоди Тома Сойера, допитливого Шерлока Холмса, мушкетерів Олександра Дюма та ін.. А поряд був мальовничий Чорний ліс, місце, де на річці Богданці, колись стояла пасіка Богдана Хмельницького, там він, кажуть, не один раз відпочивав.
Рід Станіслава Миколаєнка (так до 50-х років минулого століття писалося прізвище) походить з українського козацтва. В реєстрах козацького війська є прізвище Харка Миколаєнка, з роду якого і походить сім’я Станіслава. Оселились Миколаєнки в зимівнику Цибулевому, що нині в Знам’янському районі на відстані 35 км від козацької столиці – Чигирина. Кажуть, що у цьому селі в Мамаєвому яру колись переховувалися козаки. І нині в селі Цибулевому стоїть пам’ятник легендарному козакові Мамаю. Тож виходець із цього села, дід Станіслава – Селівейстр Минович Миколаєнко і був серед перших шести поселенців села Богданівка в 1909 році.
Його восьмеро дітей дружно працювали на землі, ростили хліб. Четверо дядьків Станіслава загинули на фронтах Великої Вітчизняної, діда Селівейстра не стало в голодному 1933 році. Довго не міг зрозуміти малий Славко, чому на городі в сусідів Шевченків стояв залізний хрест із залізничних рейок. Потім взнав страшну правду про Голодомор, який смертельним крилом пройшовся по рідному краю. Батько – Микола Селівейстрович з 1940 по 1946 рік служив у Червоній Армії. У трагічному 1941р. у Білорусії потрапив в оточення, пройшов нацистські концтабори, після війни працював кочегаром на паровозі, потім робітником на меблевій фабриці. Богданівка пам’ятає доброго, скромного і роботящого Миколу Селівейстровича. На все життя запам’ятав і малий Славко великі потемнілі від роботи батькові руки, пропахлий димом, але смачний хліб від зайця.
Мама майбутнього міністра пряма протилежність батькові. Жива, непосидюча, товариська, швидко сходиться із людьми, любляча мати і дружина. Все життя Галина Іллівна працювала спочатку в колгоспі, лісництві, а потім в сільській школі. Її щиру душу і добре серце пам’ятають сотні випускників школи.
Дивна сільська школа
На Славка шалений вплив мала природа рідного краю, загадкове лісове озеро в Чорному лісі із легендами про казковий турецький скарб, розповіді про славних партизан легендарного Діброви. До речі, один з родичів Ніколаєнка партизан Підгірний повторив подвиг Олександра Матросова. Цим пишався малий Славко. Не повірите, але в Богданівській сільській школи вчилися два міністри освіти України: в далеких двадцятих роках Олексій Мефодійович Маринич, заслужена людина, вчений, академік НАНУ. Він навчався в одному класі з батьком Станіслава. І, звичайно, Станіслав Ніколаєнко, який народився 9 лютого 1956 року в дружній сім’ї Миколи і Галини Ніколаєнко.
Чим іще знаменита ця незвичайна школа? Певно, перш за все, тисячами випускників, її легендарним колективом, який очолював більше тридцяти літ народний учитель Іван Гурович Ткаченко. В цій сільській школі виховували і словом і ділом. Відома на весь Радянський Союз була тут виробнича учнівська бригада, вироби дітей експонувались і в Європі, і в Японії і Китаї….
У школі вдало поєднувалася продуктивна праця з ефективним навчанням. Вчителі були справжніми самородками: фронтовики Павло Юхимович Кучерявий – гарно малював і ставив виставки Карпенка-Карого, Петро Степанович Головир – чудово грав на скрипці. Перша вчителька майбутнього міністра Надія Свиридівна Ратушна першою в Радянському Союзі розпочала навчання шестирічок… До речі, у кінці дев‘яностих та на початку цього століття школу очолював рідний брат Станіслава – Віталій.
Чи знає Україна, що на початку шестидесятих випускники одного класу цієї школи повним складом вступили до медичного внз?! І таке було в історії цього колективу. Не забуває Станіслав про рідну школу, вона залишається однією з найкращих на Кіровоградщині.
Якось Станіслав розповідав таку історію. В п’ятирічному віці він із братом та його товаришем Петром був у Чорному лісі. Потім відстав від хлопців і заблукав. Але він не злякався, зібрався і вийшов до свого села. Відтоді він знає, що якщо хочеш чогось досягти – не плач, а збери до купи всі свої сили.
Завжди перший
Станіслав Ніколаєнко завжди був першим у навчанні. За всі 10 років шкільного життя отримував похвальні грамоти, а після школи – золоту медаль. І аграрну академію і педфакультет, а потім і Одеський інститут політології він закінчив на відмінно. Учасник і переможець районних і обласних предметних олімпіад, круглий відмінник, був при цьому надзвичайно непосидючим, мав непокірний характер і проблеми з поведінкою. Часто приносив синці додому, не минав чужих садів, воював із хлопцями з інших сіл… І якби не перша вчителька Надія Свиридівна, то не було б і золотої медалі і грамот…
Станіслав вміє товаришувати, то ж його шкільні друзі і нині щирі гості в його сім’ї. Рідко де ви побачите таких веселих, дружніх літніх однокласників, але незалежно від посад, вони завжди раді один одному. І першу вчительку свою пам’ятають із вдячністю.
У 1973 році Станіслав Ніколаєнко всупереч очікуванням батьків раптово не пішов до військового училища, а став студентом інженерного факультету Української сільськогосподарської академії. В ті роки на цей факультет конкурс був п’ять чоловік на місце, а спеціальність інженера вважалася чи не найпрестижнішою серед молоді. І в академії Станіслав не пас задніх. Активно займався науковою діяльністю, спроєктував автомобільну безступінчасту коробку передач, розрахував новий тип збирального агрегату бурякокомбайна. Всі роки він активно займався вільною боротьбою, став кандидатом в майстри спорту. Незмінний тамада на студентських весіллях, відомий жартівник і веселун.
Закінчив академію Станіслав також із відзнакою, відмовився від аспірантури на кафедрі опору матеріалів, пішов у 1978 році викладати в Кіровоградський сільгосптехнікум. Потім отримав ще педагогічну і політологічну освіту. Після закінчення педагогічного факультету в 1980 році оженився, отримав направлення до легендарної Каховки, викладачем аграрного технікуму. З Херсонщиною пов’язано більше 20 років його життя.
Етап становлення
Доля звела його із прекрасною молодою дівчиною-красунею Галиною, із його рідного села. В 1980 році побралися, згодом народився і первісток – Станіслав. Разом виховали двох синів, разом об’їхали всю Херсонщину, Україну.
Починав викладачем технікуму, директором великого профтехучилища, де навчалось і працювало більше 1200 дітей і дорослих, і було півтора сотні тракторів і автомашин, сотні гектарів землі. Скрізь був несамовитий до роботи, успішний і вдатний. У 1987 році він вже працював в відділі науки і навчальних закладів обкому партії, а потім він став наймолодшим в Україні першим секретарем райкому партії у Нижньосірогізькому районі Херсонської області. Обирався на цю посаду із кількох кандидатур. Потім його обрали і головою райради. Всупереч волі партійного керівництва області став делегатом ХХVІІІ з’їзду КПРС в Москві, де виступив проти тодішнього керівництва СРСР.
Професійно, по людському ставився до підлеглих молодий керівник району, свідченням того є те, що вже за часів незалежної України тричі обирали його херсонці народним депутатом. Люди вірили і вірять своєму обранцю. Сотні порятованих хворих, десятки кілометрів водогонів, асфальтованих доріг, збудовані і відновлені школи, збереження технікумів і ПТУ, підтримка внз – це проблеми, якими завжди опікувався справжній народний депутат.
Добре йому допомагав у роботі і досвід заступника начальника обласного управління освітою, доцента і професора педінституту, секретаря і голови парламентського комітету з науки і освіти.
Педагог, вчений
Добрий десяток книг, посібників, монографій вчений-педагог присвятив розвитку і вдосконаленню української освіти. Більше ніж у семи десятках наукових статтях професор Ніколаєнко обґрунтував необхідність інноваційного оновлення та стратегію розвитку освіти в Україні. Його перу належать майже шість десятків різних Законів – про освіту, про вищу школу, про профтехосвіту, про інтелектуальну власність, про Антарктичну діяльність.
Мало хто знає, що відновлення обов’язкової середньої освіти в Україні в 1996 році, порятунок сотень і сотень сільських і міських шкіл став можливим з ініціативи Ніколаєнка. Текст ст.53 Конституції України про безкоштовність і обов’язковість середньої освіти, також написаний ним. Щоб за це проголосували в парламенті в ту конституційну вікопам’ятну ніч 1996 р. Ніколаєнко п‘ять разів виступав на сесії. Законом “Про профтехосвіту” в 1998 році він із колегами-соціалістами зберіг систему підготовки робітництва. Всі законодавчі ініціативи щодо соціальної підтримки вчителів і вчених практично затверджені парламентом за його ініціативи.
Звання “народний вчитель”, державні премії в освіті, підйомні молодим сільським вчителям, повернення боргів по ст.57 Закону «Про освіту», збільшення частки безкоштовної освіти у внз, розвиток студентського самоврядування, захист інтелектуальної власності, підтримка молодих вчених – ось неповний перелік ініціатив Станіслава Ніколаєнка.
Незручним і незговірливим для влади завжди був міністр освіти і науки Станіслав Ніколаєнко. Чи подобалось це прем’єрам Тимошенко, Єханурову чи Януковичу чи ні, але на засіданні уряду він один з небагатьох не мовчав, завжди казав гірку правду, принципово відстоював інтереси освітян і науковців. Не випадково при міністрі Ніколаєнку витрати на освіту зросли за три роки із 5 до 7 % від ВВП, що було найліпшим показником в Європі. Це він із Борисом Жебровським створили мережу з 250 шкіл для навчання українців за кордоном. Приєднання до Болонського процесу також пов’язане з його іменем. Саме Ніколаєнко в Норвегії в 2005 р. поставив підпис під цим документом. Інформатизація середньої освіти, початок запровадження зовнішнього оцінювання, турбота про освітян, розробка програм «наука в університеті», «школа майбутнього» – все це його турботи.
У спілкуванні із людьми Станіслав Ніколаєнко надзвичайно простий. Це часто дивує людей, бо вони уявляють нардепа, професора, міністра надутим і гордим. Він гострослов і веселун, має навдивовижу відкритий, але запальний характер. Говорить, не зважаючи на вік і сан, правдиві, гострі речі, любить щирих людей. Вирізняє його і вміння тримати слово, співпереживати чужому горю, готовність допомогти ближньому.
А ще Станіслава Ніколаєнка захоплюється історією, педагогікою, багато читає. Поважає з дитинства спорт, грає у футбол, любить приготувати в Чорному лісі шашлик, поспівати, пожартувати, добре грає в карти.
За покликанням Станіслав Ніколаєнко справжній педагог, добрий організатор і політик, друзі кажуть, що він міг бути і військовим, до генерала дослужився б точно! Щиро сповідує цінності Європейської соціал-демократії, співавтор програми “Справедлива Україна”.
Із сайту музейної кімнати «Історія освіти Кіровоградщини»