У якому році вулицями Єлисаветграда уперше проїхав автомобіль та хто був його власником, поки що не встановлено. У місцевих газетах про автомобілі згадується з 1905 року. Та, очевидно, цей засіб пересування у Єлисаветграді з'явився значно раніше.
Рубль за кінську силу
Міська управа щороку затверджувала податок для власників автомобілів. Так, за 1909 рік автовласники платили 1 рубль за кінську силу потужності двигуна. Та не усі це робили добровільно.
«Автомобілісти досі не внесли до міської управи податки з автомобілів за минулий рік. Міська управа звернулася до поліції з проханням змусити їх сплатити податок за минулий рік», – повідомляла газета «Голос Юга» у номері за 14 березня 1910 року.
Скільки було автомобілів у нашому місті у 1913 році, кому вони належали та що це були за транспортні засоби, дізнаємося зі справи про збір податків з користувачів автомобілів та велосипедів за цей рік, яка зберігається у фондах Державного архіву Кіровоградської області.
У списку, який завірив поліцмейстер Федір Веришко, значаться 14 прізвищ: А.Серединський, С.Келеповський, П.Сербінов, Д.Шехтер, В.Гавриленко, Р.Венгловський, Е.Ільшенко, штаб-ротмістр В.Загута, В.Віхляєв, Ю.Коган, Х.Еннер, І.Бабакін, відставний штаб-ротмістр Ф.Кіреєвський та Є.Трофименко. Дехто, як Сергій Келеповський та Федір Кіреєвський, мали по два автомобілі.
Та навіть головний поліцейський міста не знав, у кого на той час були автомобілі! Про це свідчать листи, які міська управа надсилала автомобілістам з проханням сплатити податок за минулий рік.
Також міська управа просила автомобілістів узяти номери для своїх транспортних засобів. У цих листах читаємо прізвища В.Лук'янова, спадкоємців Ф.Єсипова, міського архітектора Л.Пєщанського, міського голови Г.Волохіна, М.Чикаревського, М.Бракера, власників машинобудівних заводів Е.Бургардта і Р.Ельворті, М.Макеєва та інших.
Із відповіді Роберта Ельворті дізнаємося, шо він мав автомобіль англійської фабрики «Воксхолл» з потужністю двигуна 20 кінських сил. Роберт Едуардович просив: у разі, якщо номер 12 ще ніхто не взяв, надати його йому.
Петро Сербінов відповів на лист управи, що автомобіль він купував не для того, щоб роз'їжджати ним по місту, а виключно для поїздок у свою економію, тож він сплатив податок у земську управу. Такого ж змісту була і відповідь Сергія Келеповського.
Дехто з єлисаветградців став власником автомобіля у 1913 році. Зокрема, це були Аркадій Середенський та Єфрем Трофименко. Перший придбав 22-сильний «Форд», а другий «Максвелл».
А от Іван Бабакін, який тримав магазин церковних предметів, відповів, що він випадково став власником автомобіля, купив його, щоб перепродати. Зараз автомобіль стоїть і він ним не користується.
5 вересня 1913 року поліція отримала заяву від Елюкіля Когона, що він продав свій автомобіль з потужністю двигуна 18 кінських сил Сейдеру Рождественському з міста Бобринець, і поки що цей автомобіль перебуває у ремонті.
Мала службовий автомобіль і земська управа – Російсько-Балтійського заводу з потужністю двигуна 24 кінські сили. Щоправда, у липні 1914 року земська управа купила ще два чотиримісні автомобілі легкого типу марки «Гупмобіль» (американська фірма), заплативши за два автомобілі 6300 рублів.
Архітектор Леонід Пещанський мав автомобіль французької фабрики «Берліє» з двигуном у 10 кінських сил. Міщанин Олександр Еннер просив видати йому свідоцтво на чотирициліндровий автомобіль-торпеду системи «Опель» з потужністю двигуна у 14 кінських сил.
Також з цієї архівної справи ми дізнаємося, що у 1913 році журнал «Автомобіліст» придбав старший писар міської управи Іван Шепітько.
У 1913 році представником автомобільної фірми «Форд» в Єлисаветграді був нотаріус Володимир Шевченко, який проживав на розі вулиці Гоголя та провулку Поліцейського.
Не швидше 12 верств на годину
У вересні 1910 року Херсонський губернатор наказав усім земським і міським управам підготувати проєкти обов'язкових постанов про автомобільне сполучення у містах по шосейних і грунтових дорогах. У жовтні наступного року міська управа Єлисаветграда розробила свій проєкт правил для автомобільного руху по місту.
Газета «Голос Юга» у номері за 22 березня 1912 року повідомляла: «Правила їзди автомобілями. Пан Херсонський губернатор затвердив вироблені єлисаветградською міською думою обов'язкові ухвали про їзду на автомобілях. У зв'язку з цим, управа доводить до відома власників необхідність внести до каси управи встановлений збір за право користування автомобілем і утримання його».
У вересні 1913 року гласний міської думи І.Заславський звернувся до міської управи із заявою про необхідність прийняти нові правила для автомобілістів: «В даний час, завдяки збільшеній кількості автомобілів, як у самому місті, так і в повіті, вулицями міста рухаються десятки автомобілів, розвиваючи колосальну швидкість, особливо по Великій Перспективі. Рух далеко не безпечний. Зважаючи на це, пропонуємо виробити загальні постанови для їзди на автомобілях, з обмеженням швидкості – не більше 10-12 верст на годину».
І у тому ж році такий документ з'явився за підписом міського голови Григорія Волохіна.
А тим часом з'являються перші рейси з Єлисаветграда у Новомиргород і Бобринець. У номері за 27 червня 1908 року газета «Голос Юга» повідомила: ««Вчора о 6 годині вечора відкрилося автомобільне сполучення між Єлисаветградом, Новомиргородом та Бобринцем. Автомобіль відійшов учора пробним „рейсом” у Новомиргород і буде назад сьогодні о 8-й годині ранку. Після двогодинної зупинки, тобто о 10 годині ранку, автомобіль відійде до Бобринця і прибуде назад у суботу вранці. З цього дня почнеться регулярне повідомлення за таким розкладом: відхід автомобіля до Новомиргорода о 10 годині ранку, до Бобринця о 4 ½ годині пополудні щодня».Відомо, що автоперевізником, який організував ці рейси, був підприємець Гіршберг.
Були у Єлисаветграді і приватні превезення. Наприклад, утримувач Московського готелю Міхель Кричевський придбав автомобіль «Форд» з потужністю двигуна 22 кінські сили. Комісія оглянула автомобіль і дала свідоцтво на їзду по місту та перевезення пасажирів. Кричевський збирався перевозити цим автомобілем своїх клієнтів із залізничного вокзалу до готелю. У свідоцтві було вказано, що автомобіль має два гальма і задній хід. Також Кричевський зазначав, що він найняв досвідченого водія, який має стаж роботи три роки.
Щодо вантажних автомобільних перевезень, 1905 року газета «Голос Юга» надрукувала наступну замітку: «Новий конкурент візникам. Міщанин Альпін клопотав перед думою визначення розміру податку на користь міста на автомобіль, отриманий ним для біржового промислу. По доповіді управи податок встановлено у вигляді 10 рублів на рік».
Ось ще два повідомлення про вантажні автоперевезення в Єлисаветграді, які надрукувала місцева газета. «Вантажний автомобільний рух. Отриманий кілька днів тому Ф.А.Гольстом вантажний автомобіль фірми Дежульє в червні починає помалу проводити перевезення вантажів. Зроблені спроби увінчалися успіхом і якщо були якісь недоліки, їх слід приписати поганому стану доріг. Вантаж, взятий автомобілем на паперовій фабриці Браккера, доставлений в Єлисаветград благополучно, і тільки на дамбі машина, що ремонтується в даний час, застрягла. Як ми чули, підприємець входить в угоду з деякими заводами для доставки вантажів із вокзалу та на вокзал. Ізвізопромисловці, бачачи в автомобілі серйозну конкуренцію, роблять різні капості: вони не хочуть зрозуміти, що подібні вантажівки, з часом, витіснять примітивний спосіб перевезення вантажів, подібно до того, як залізниця витіснила поїздки «на довгих».
Продаю автомобіль і... папугу Юру
Щономера місцеві газети друкували оголошення про продаж автобільної техніки.
«З нагоди виїзду продається автомобіль п'ятимісний 2-циліндровий, офіцерське сідло і сірий папуга Юра, що говорить.(«Голос Півдня», 17 липня 1909 року).
«Бобринецьке товариство автомобільного сполучення продає за дуже вигідну ціну свій автомобіль-омнібус з повним комплектом приладдя, запасних частин та всієї організації сполучення. Про умови дізнатися в Єлисаветграді у Е.В.Новаковського по Петрівській вулиці, будинок Макєєва та в Бобринці у І.В. Барибіна». («Голос Півдня», 19 листопада 1909 року).
«Продається автомобіль «Бенц», 30 сил, малоз'їджений, у чудовому стані, за півціни. Московська вул., 28. Телефон №72». («Голос Півдня», 9 березня 1914 року).
Лише пом'ятий кузов
Чим більше на дорогах ставало автомобілів, тим частіше вони потрапляли у дорожньо-транспортні пригоди.
«До катастрофи із земським автомобілем. Стан здоров'я члена земської управи, який постраждав під час катастрофи за містом із земським автомобілем, покращився, внаслідок чого третього дня він виписався з міської лікарні, і користуватиметься домашнім лікуванням. Земський шофер, який постраждав при катастрофі, вже настільки видужав, що також виписався з лікарні». («Голос Півдня», 3 жовтня 1910).
«Вчора близько 5 години пополудні на Великій Перспективній вулиці проти державного банку автомобіль наскочив на хлопчика. Хлопчика відправлено до лікарні». («Голос Півдня», 8 вересня 1913 року).
«Вчора о 6-й годині ранку на Великій Перспективній, поблизу собору, автомобіль, в якому знаходився В.Т.Варун-Секрет, наїхав на віз А.Литвинова, жителя м.Бобринца, і розбив його вщент. При цьому отримали пошкодження віз та кінь. Пам'ятий кузов автомобіля». («Голос Півдня», 1 жовтня 1913).
А траплялися і такі хуліганські вчинки, як у цій замітці у газеті «Голос Юга» у номері за 19 липня 1909 року: «Третього дня проїжджав на автомобілі один із директорів заводу Ельворті. У передмісті Чечора автомобіль був оточений хлопчиками, які почали кидати в нього камінням. В результаті автомобіль отримав ушкодження».
Не виключено, що першим водієм, який скоїв дорожньо-транспортну пригоду у нашому місті, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, був Федір Петренко. Про це повідомляла газета «Голос Юга» у номері за 7 травня 1914 року. Тоді його справу без участі присяжних слухали в окружному суді, звинувачували за двома статтями статуту про покарання – 123 та 128, тобто за необережну їзду у стані алкогольного сп'яніння, наслідком чого стали «поранення та ушкодження в здоров'ї».
Ця перша п'яна ДТП сталася у ніч на 17 квітня 1913 року. Федір Петренко керував автомобілем, в якому були пасажири. Водій не включив передні ліхтарі і, розвинувши швидкість до 40 верст на годину (1 верста – 1 066,7 км), автомобіль біля сільськогосподарської виставки збив з ніг та переїхав дружину помічника справника Євдокію Альбіцьку. Лікарі діагностували у потерпілої забої рук та ніг і перелом ноги. Євдокія Альбіцька пред'явила цивільний позов на 3000 рублів.
Під час процесу підозрюваний не визнав своєї провини. Пояснив, що ніч була місячна, і тому він погасив ліхтарі. Свідки пригоди стверджували, що водій був п'яний і їхав, не рахуючись з обов'язковими постановами. Окружний суд призначив Федору Петренку місячний арешт та повністю задовольнив цивільний позов.
Водійське посвідчення, 1915 рік
Автопробіг поганими дорогами Єлисаветградщини
З 27 серпня по 1 вересня 1913 року через Єлисаветград проходив круговий автопробіг за маршрутом Одеса – Єлисаветград – Єкатеринослав – Мелітополь – Херсон – Одеса. За шість днів 32 автомобілі подолали шлях довжиною у 1160 верст. До фінішу прийшли 26 машин, 16 з яких – без пошкоджень та штрафних балів. Це були автомобілі марок «Віндгоф», «Бенц», «Опель», «Приамус», «Мерседес», «Титан», «Гупмобіль» (на знімку), «Діксі», «Хорх», «Делано-Бельвіль», «Кейс», «Берліє» та «Лоррен –Дітріх». Вони були розподілені на чотири групи за потужністю двигуна. У перший день пробігу колона мала прибути до Єлисаветграда і ночувати у місті. Дивним є те, що місцева газета «Голос Юга» чомусь жодним словом не згадала про це.
А от про відвідування міста учасниками автопробігу у травні наступного року газета повідомляла. У номері за 8 травня 1914 року «Голос Юга» надрукував інтерв'ю з В.Анатрою, командиром автомобільного пробігу, який напередодні прибув до Єлисаветграда. До міста заїхало 12 автомобілів, які слідували за маршрутом довжиною у 1100 верст: Одеса – Кишинів – Криве Озеро – Ольвіополь – Лиса Гора – Злинка – Олександрівка – Єлисаветград – Бобринець – Миколаїв – Одеса. Цей автопробіг також був організований Одеським автомобільним товариством, а його головна мета, за словами В.Анатри, – показати надійність машин.
6 травня з Одеси виїхало 13 автомобілів. Проте один з них, за кермом якого сидів Скарлатто, з невідомих для Анатри причин повернувся до Одеси. 7 травня учасники автопробігу виїхали з міста Ананьєва на Єлисаветград. Збиралися прибути о другій годині дня, та цьому завадив поганий стан доріг. Тож під'їхали до Єлисаветграда лише о шостій годині вечора. На околиці міста автоколону зустрів комісар В.Лартер. З дозволу генерала начальника Єлисаветградського кавалерійського училища Володимира Петерса автомобілі розмістили у новому манежі юнкерського училища. Переночувавши, о сьомій годині ранку 8 травня автоколона вирушила у напрямку Бобринця, а далі – на Миколаїв та Одесу.
Газета «Голос Юга» у номері за 24 травня 1914 року розмістила на першій сторінці оголошення, яке потім кілька разів повторила у наступних номерах. У ньому запрошували єлисаветградців оглянути «Гупмобіль», який знаходився у будинку А.Фальца по вулиці Олександрівській в Єлисаветграді. Цей автомобіль у Бесарабському автопробізі отримав приз Одеського автомобільного товариства.