Пригадую таку історію зі служби. Перевівся я з піхоти в мінометку. Перший день. Приїхав в розполагу, село в зоні бойових, дуже простенька сільська хата, майже ціла, весь побут колективний, тобто: щось робимо всі разом (працюємо на виїздах, чистимо міномет, їдемо на завантаження/вивантаження бк, заготовляємо дрова), щось по черговості (їдемо по воду, по їжу, по паливо).
І є певні особисті обов’язки майже у кожного: хтось готує їсти або ремонтує машини, бо вміє і полюбляє це робити (Любарик – тобі окрема подяка за все!), хтось топить піч або пече хліб (Пекарь, колега, красава! Людина, яка і в мирному житті пече смачну випічку та ще і печі майстрює, може навіть викласти заново піч, коли стару рознесло в хлам), хто на бензопилці пиляє колоди дров (Вадюха респект! І не лише в пилці, а й в роботі на мінометі!). Саме пиляє, бо рубали ми всі по черзі, в тому числі і командир (просто нормальний був командир). А хтось на морозі ремонтує тобі твоє авто на якому ти рисачив полями (Пітон красава! Пам’ятатиму це завжди). Отже історія, бо трохи відхилився від теми.
Приїхав я в новий підрозділ. Познайомилися. Вивантажив речі, розмістився. Покликали їсти. Бачу двоє шось листають в телефонах: «Депутат, а це ти?» і показують мені публікації про мою роботу в спецінспекції. Там: «Спецінспекція зупинила порушення», «Максюта затримав порушника», і т.д. Кажу: «так». Вони в шоці. Запитую – шо таке. Дослівно: «Та всьо, капєц, приплилі, тепер ні по дрова в посадку не поїдемо, ні сміття в ямі не спалимо…»; «Бач я тобі казав шо він еколог, за санітарний стан буде нас воховувати.
Виявилося, один з нових побратимів з Кропивницького і чув про мене як я працював у Кропі, отож, розказав іншим.
В подальшому ми подружилися. Бойове злагодження пройшло дуже швидко. Це був класний колектив. Ми багато переїздили, змінюючи розполаги, причому спонтанно, але ніде, навіть при спонтанному переїзді чи бойовому переміщенні, ми не залишили після себе сміття. Чуєте, ніде!!! При чому, весь колектив був таких правильних поглядів.
Андрій Максюта