Сонячного літнього дня 14 липня 1974 року простора площа на перетині провулку Училищного та вулиці Медвєдєва (тепер Євгена Чикаленка) у Кіровограді була вщерть заповнена людом. Тисячі працівників заводу сільськогосподарських машин «Червона зірка» із сім’ями, родичами, численні перехожі стали свідками відкриття пам’ятника червонозорівцям, які загинули у роки Другої світової війни на фронтах і за окупації міста гітлерівськими загарбниками у часи 2-ї світової війни.
На гранітних стелах викарбувано кілька тисяч прізвищ, які відтепер навічно вписані в історію міста і заводу. Над ними у зажурі схилилися постаті робітника і військового, яким тимчасово довелося поміняти орала на мечі, щоб захистити від нападників свою землю, рідний завод, домівку. Мало хто у цьому велелюдному, гамірливому, святково збудженому натовпі звернув увагу на середнього зросту юнака років 25, зодягненого у сірий костюм, блакитний бирет десантника, з великим букетом яскравих троянд у руках. Мине зовсім небагато часу і мені випало особисто познайомитися з цим молодиком – Френчком Віктором Васильовичем, одним з авторів пам’ятника. Саме з цього монументу розпочалася яскрава творча біографія митця, сьогодні знаного в усій області. Почалася незвичайно…
…Відомо, широке громадське визнання, тим більше слава, самі собою не приходять. Інколи для того, щоб уславитися, не досить відкрити у сузір’ї галактики новий астероїд або потрапити до книги рекордів Гіннесса. Віктору Френчку не треба було робити ні те, ні інше. Відразу після відкриття створеного ним пам’ятника молодий фахівець потрапив у орбіту уваги журналістів.
Якраз готувався до друку путівник-довідник «Кіровоград». Оскільки його рукопис уже був переданий у видавництво, а вставити текст про пам’ятник було вкрай необхідно, у справу втрутилася знайома поспішність. Коли путівник вийшов у світ, там значилось: «На пам’ять про людей, які ціною свого життя відстояли свободу і незалежність рідної Батьківщини, 14 липня 1974 року на місці перетину Училищного провулку та вулиці Медвєдєва було відкрито цей пам’ятник. Автори його – скульптор А. Ю. Мацієвський та архітектор В. В. Френченко».
Тож, я негайно помчав у скульптурну майстерню, щоб вибачитися перед скульптором Віктором Френчком. Тут я ближче познайомився з цією незвичайною людиною. Прочитавши наш опус, Віктор щиро засміявся і почав …заспокоювати мене. «У одному виданні мене назвали Френчков, у іншому Френчуком, у третьому ще якось. Навіть цікаво. Хай читачі думають, що то мої псевдо. Популярнішим буду», – з гумором пояснив мені. З того дня понад сорок років я мав за честь дружити з Віктором. Для мене він завжди залишався у взаємному спілкуванні Вітею, з поваги до нього, особливо при людях, називав Віктором Васильовичем.
Я пишаюся тим, що у окремих випадках надавав Віктору творчу допомогу. Ще на початку 2000-х Віктор Френчко одержав замовлення на виготовлення пам’ятника козацькому отаману Головку у селі Головківці Олександрійського району. Я написав краєзнавче дослідження, розмістив у газеті, він використав його для створення образу відважного козацького ватажка. Так само було зі створенням скульптури легендарного Івана Сірка у селі Торговиці Новоархангельського району, скульптури коханої дружини Івана Карпенка-Карого Надії, чиїм іменем названо родовий маєток Тобілевичів, тепер Державний заповідник-музей І.К. Карпенка-Карого, оригінального пам’ятника першому електричному трамваю у місті на Інгулі.
Якщо вже зайшла мова про створене Віктором Френчком, то художніми мітками історії та культури різної класифікації – пам’ятниками, бюстами, меморіальними дошками, пам’ятними знаками – помічена чи не вся наша область. Скульптор Френчко увічнив у бетоні і бронзі образи народних героїв, видатних діячів, державних мужів, військових діячів – усіх не перерахувати. Є на території нашої області, у селі Федорівці Кропивницького району рідкісна меморіальна дошка. Встановлена вона на честь першого президента України Леоніда Кравчука. Ініціатором встановлення був місцевий пробивний крутий суддя і політик, який мріяв про власний бізнес, шлях до нього вбачав у допомозі Кравчука. Леонід Макарович удостоїв честі майстерню скульпторів своїм відвіданням, персональним транспортом доставив Віктора у село для участі у відкритті меморіальної дошки на свою честь і перейменуванні вулиці Леніна на вулицю Кравчука. Вікопомний момент для жителів села!
Віктора мало назвати модним тепер словом трудоголік – він працював практично без вихідних і відпусток. При цьому, не заради наживи. Усі, хто знає, яка це була добра, щира, безкорислива і щедра людина, підтвердять мої слова. Можу навести безліч прикладів, коли скульптор виконував замовлення за мінімальну плату, інколи й без неї. Особливе ставлення митця до творчих людей, наших спільних знайомих. Як натхненно, з самовіддачею Вітя працював над створенням меморіальної дошки поету Валерію Гончаренку. Інколи доводилося приносити йому пиріжки і воду, бо він не мав часу піти у магазин. Думаю, вдячні Віктору Васильовичу родини і друзі професора Леоніда Куценка, письменника Миколи Смоленчука, фотожурналіста Василя Ковпака, художників Василя Остапенка, Бориса Вінтенка, журналіста Віталія Ципіна, краєзнавця Петра Кизименка, лікаря Ганни Шандри за створення чудових образів їхніх близьких, втілених у меморіальних дошках. Останнім часом скульптор дуже нездужав, але, не шкодуючи себе, завершував роботу над виготовленням меморіальної дошки учаснику змагань УПА проти минулого більшовицького режиму, почесного громадянина м. Кропивницького Семена Сороки. Віктор, як завжди, вклав усю душу у створення образу людини, яка все життя присвятила боротьбі за незалежність України.
Мені особисто теж є за що бути вдячним Віктору Френчку. П’ять років тому вийшла моя книжка «Тарасові шляхи Приінгулля» –– про зв’язки великого поета України Тараса Шевченка з нашим краєм. На обох обкладинках використано ілюстрації з ескізів Віктора Френчка до його скульптурних робіт шевченківської тематики. Про гонорар ніхто навіть мови не вів. Ще раніше Віктор Васильович зробив мені приємний сюрприз, виготовивши мій гіпсовий бюст. Подібних подарунків друзям зроблено немало. У цьому Френчко теж вважав смисл свого талановитого і щедрого для людей життя. Тому у день свого 70-річчя – на початку серпня минулого року, майстер одержав величезну кількість вітань з проникливими побажаннями. Але урочисто, у колі друзів, відзначити ювілей невтомному митцеві не дозволила підступна хвороба. Та він того дня продовжував роботу над черговою меморіальною дошкою. Поряд на столі чекав довершення новий ескіз…
Але невдовзі перестало битися невтомне серце Скульптора з великої літери Віктора Васильовича Френчка. Та у рідному місті його пам’ятають і не забудуть.
Юрій Матівос
