
Наприкінці травня шість років тому пішов з життя поет Мойсей Фішбейн, український поет єврейського походження, чий голос неможливо сплутати ні з ким.
Він народився у російськомовних повоєнних Чернівцях. І зробив майже неможливе для тих часів — свідомо перейшов у творчості на українську мову. У часи тотальної русифікації це був вибір не кар’єри чи вигоди, а внутрішньої правди.
Його талант помітив Микола Бажан, а Оксана Забужко згодом написала про Фішбейна головне: «Забрати у нього Голос не змогли ні КДБ, ні злидні, ні хвороби». Через відмову співпрацювати з радянськими спецслужбами Фішбейн був змушений емігрувати. Він жив в Ізраїлі, потім у Німеччині, де працював в українській редакції Радіо «Свобода».
Але серцем завжди залишався тут — в Україні. Він знав багато мов, але принципово не переходив на російську, бо вважав, що на кону — саме виживання української культури. Фішбейн також відкрито захищав Українську повстанську армію та навіть збирав свідчення про євреїв, які воювали в УПА. А ще він сказав:
«Якби я жив у ті часи — я б пішов до УПА». Особливе місце в його творчості займає вірш, написаний у Мюнхені — між Києвом і Єрусалимом, між вигнанням і домом.
…І вже вуста судомою звело,
І прийняла душа неопалима
Розпечені горби Єрусалима
І Києва обпалене зело.
О крапелько, промінчику, бджоло,
Перлинко, доле, о напівнезрима, —
Мого буття недоторканна рима, —
Солодке і розвогнене жало, —
Благослови, хай лишаться мені
Юга понад скорботною Стіною
Й понад Рікою схили весняні.
Благослови, хай лишаться зі мною,
Допоки йти дорогою земною,
Допоки є ще спогади земні.
Він повернувся. І помер у Києві. У вишиванці. Під українським прапором. Вічна пам’ять великому Майстру слова.
З інтернету
