У німецькому місті Бад-Емс відзначили 150-річчя Емського указу. Тут у 1876 році цар Олександр II підписав документ, який забороняв українську мову в публічному просторі, школах і театрах. 30 травня тут зачитали твір учня з Конотопа на Сумщині Івана Веретенника.
Про це повідомила журналістам Суспільного доцентка кафедри журналістки та філології Сумського державного університету Алла Ярова.
Емський указ – це таємний указ російського імператора Олександра ІІ, який забороняв друкувати книжки українською мовою, ввозити українські видання з-за кордону, ставити театральні вистави та навіть друкувати тексти до музики українською. Отже, емський указ став серйозним ударом по розвитку української культури.
Перед тим як з’явився емський указ, українська культура вже переживала непрості часи. Після ліквідації Гетьманщини Російська імперія поступово обмежувала автономію України. Крім того, у 1863 році був виданий Валуєвський циркуляр, який також забороняв частину українських видань. Однак український рух продовжував розвиватися, тому влада вирішила діяти ще жорсткіше. Саме тому емський указ став продовженням політики русифікації. Емський указ — це один із найвідоміших документів в історії України, який суттєво вплинув на розвиток української мови та культури. Саме емський указ став символом заборон, утисків і водночас боротьби українців за свою ідентичність. Хоча документ був підписаний понад сто років тому, його наслідки відчуваються й сьогодні, адже він показує, як важливо берегти свою мову та культуру.
А нині місто Бад-Емс наповнилося українцями, які приїхали з усіх куточків Німеччини. Вони були вбрані у вишиванки, вони говорили українською. І це з погляду емського указу було фактично торжество української ідеї. Українці влаштували своєрідний пікнік української культури. Науковиця Алла Ярова представляла на пікніку кафедру журналістики та філології СумДУ і привезла переможну роботу фестивалю шкільних видань "Медіасвіт веде у Всесвіт" – есе "Чому мова має значення?" учня 10-го класу Конотопського ліцею "Лідер" Івана Веретинника, який пише для шкільної газети "Інтерсвіт".
Сам Іван не зміг приїхати, тому його роботу зачитали діти, які перебувають у вимушеній еміграції в Німеччині. В есе він розповідає, що виріс у Хуторі-Михайлівському — за сім кілометрів від кордону з Росією. Події 2022 року змусили його переосмислити своє ставлення до мови.
"Українська мова, ну, для мене особисто тоді здавалася таким чимось офіційним, красивим, але таким чужим. І от уже після початку повномасштабного вторгнення у 22-му році, моє ставлення до української мови стало змінюватися. Я почав глибше усвідомлювати, що мова — це ціла пам'ять, це ціла культура, це ціла історія нашого народу. І головне, що це — самоідентифікація. І коли країна переживає війну, то кожне слово набуває зовсім іншої ваги", — розповів Суспільному Іван.
У своєму есе Іван пише: "Для мене особисто ця мова — це і щит, і кордон моєї культури, моєї ідентичності". Реакція аудиторії здивувала Аллу Ярову.
"Текст Івана так повернув хід пікніку, що люди почали говорити — вони впізнали свої історії. Вони казали: українське слово завжди жило в душі, в думках. Єдине, що публічний простір, у який ми виходили, він говорив інакше", — розповідає вона.
Фестиваль "Медіасвіт веде у Всесвіт" проводить кафедра журналістики та філології СумДУ вже кілька років поспіль. За словами Ярової, її мета — мотивувати молодих журналістів розкривати цю тему через особистий і місцевий матеріал. "Приклад Івана якраз і показує, що це такий ліфт, коридор — говорити з європейською аудиторією чи з європейським читачем, слухачем", — додала Алла Ярова.
Суспільне