Все-таки, хороша справа – дистанційна робота. Не треба товпитися у транспорт, переживати через запізнення, головне – вчасно виконати заплановане. Тут, до речі, набагато краще проглядаються ваші професійні можливості – виконано вчасно і якісно, чи абияк, чи взагалі ніяк. У колективі можна зіпертись на колегу, зіпхнути на нього щось складніше, показати на іншого пальцем. Дистанційно ж – благодать: пий каву і працюй!
Але ось виникла потреба і ти потрапляєш на зупинку транспорту у Кропивницькому. Та ще й не будь-коли, а у час пік! Автобуси, тролейбуси, маршрутки беруть тільки на сидячі місця. Якщо у час нашого перебування у зеленій зоні, деякі шофери маршрутних таксі набивали салон під зав’язку, то зараз контроль посилився і нікому не цікаво платити штраф. Отож, натовп, черга:
– Хто останній на 21-шу?
– А на 77-му або 55-ту?
– Та ми туди й туди!
– Ось так завжди – людям їхати далеко, а вони сідають, і їм набагато ближче, а ти потім чекай знов годину!
Але до честі нашої публіки, ні дуже гострих сварок, ні тим більше бійок у подібних чергах зустрічати не доводилось.
Пасажири сумирно чекають, перемовляються, переступають з ноги на ногу. Можна терпіти. Особливо, якщо не маєш тяжкої ноші, чи тим більше не везеш з собою дитину. Малята, ясна річ, довго навіть тупцяти на одному місці не люблять. Але шансів, що вас пустять без черги, бо ви з дитиною, небагато. Я противник дискримінації за віком, але була просто вражена, коли якась бабуся, зовсім ще не немічна, зайшла на єдине вільне місце у тролейбус на зупинці «Зоряний», а вийшла на наступній. За нею в черзі точно були люди з дітьми.
О, наближається 11-ий тролейбус, пів натовпу біжить на інше крило зупинки, тут теж черга. Кондуктор суворо оголошує – троє! А стоїть чоловік 20. Ні, таки сісти на маршрутку більше шансів. Вертаємось назад, відновлюємо чергу. Чекаємо. Двоє! Один! Нарешті – шестеро. Фу-у! Слава Богу! Через 15-20 хвилин будеш удома.
Це ж іще врахуйте – скільки за останні кілька років з’явилося великогабаритного транспорту у місті! Якби не він, взагалі був би повний колапс! Але й якби не карантин, проблем з транспортом, здається, взагалі не було б! Та що ж – маємо те, що маємо.
Наш міський голова не раз звертався до уряду: дозвольте у великогабаритному транспорті перевозити не лише сидячих – місця для безпечної дистанції доволі, ну, і, ясна річ, суворий масковий режим. Відповіді немає. У таких випадках кажуть: вони ж не їздять у громадському транспорті.
У нашому місті був такий молодіжний танцювальний колектив – «Час пік», виконував сучасні, модерні танці. Надходить зима. На зупинках очікуються танці ще ті!
Світлана Орел