Уже більше 20 років Україна відзначає день підприємця. Тоді, у кінці 90-их, цей рух тільки міцнів, піднімався, був сповнений потужної внутрішньої енергії, великих надій і планів. Звідтоді, на жаль, багато хто обпалив романтичні крила об бюрократизм і недолугість державної машини, об корупцію і внутрішню слабкість споживчого ринку. Але хтось і злетів високо, ще хтось призвичаївся до стабільного середнього польоту, інші знайшли свою невеличку траєкторію.
Так чи інакше, але підприємництво міцно ввійшло у життя українського суспільства, стало його невід’ємною частиною. А часто – і рушійною силою. Так само – і у нашому місті. Десятки імен відомих людей, за якими – власна справа, виробництво, розвиток, нові бренди продукції.
Сергій Бедзай, виконавчий директор обласного відділення Української спілки промисловців і підприємців, вітаючи колег із професійним святом, не обминає і гострих нинішніх проблем у цій сфері:
– Найперше хочу відзначити, що УСПП – одна з перших громадських організацій, мета якої – відстоювання інтересів підприємців. Тільки на території нашої області зареєстровано близько 600 громадських організацій і об’єднань, але одиниці з них реально діють і їхня робота відчутна.
Мені пригадується 2000-ий рік, коли ми у тодішньому Кіровограді відкрили «Бізнес-центр», Там вирувало життя: кожного дня зустрічі, прес-конференції, консультації. На жаль, його довелося закрити через особливості політичних інтересів чергового керівника області. Це я до того, що досить часто політика, на жаль, переходить дорогу підприємництву. Хоча усі політики на словах тільки за підтримку підприємців, на ділі це не завжди так.
На жаль, подібні речі та ще неадекватні грошові інтереси часом гублять ентузіазм, знищують престиж підприємницької діяльності. Часом мені стає сумно, коли я бачу безлику назву фірми, яка ні про що абсолютно не говорить: як на мене, у власну справу слід вкладати душу, а коли ти це робиш, то якось виокремлюєшся і у назві.
Досвід свідчить: у підприємництві велике значення мають особистісні якості. Рівень мислення, масштаб особистості, внутрішня сила і спрямованість – усе це грає велику роль, навіть усупереч об’єктивним обставинам. Тут для мене показовий приклад Євгена Бахмача, який починав директором простого кар’єру «Кіровоградграніт». Тепер має високоінтелектуальний бізнес, визнаний на міжнародному рівні. Вражає мене наполегливість і відданість справі Людмили Шубіної, фермера Віктора Демченка. Це люди, які рухають свою справу з любов’ю, хоча труднощі у них такі ж, як і у інших.
А труднощів у підприємців багато. Ми вже не один рік говоримо, що мало не половина підприємництва працює в тіні. Думаю, цей відсоток ще більший. Кожна влада декларує наміри створювати робочих місць. Щоб створити одне робоче місце – найпростіше і найпримітивніше, скажімо, продавець на ринку, власнику бізнесу слід вкласти близько 50 тисяч гривень. За нинішнього рівня споживчого ринку і за умови сплати усіх податків і зборів, щоб окупити одне таке робоче місце, знадобиться 10-15 років роботи. Тож, як працювати, розвиватись за таких умов? Не дивно, що при цьому страшенно вкорінилися тіньові зарплати і навіть величезні штрафи, які нині запровадили, не вирішують проблеми.
Інший момент: будь-який населений пункт чи мікрорайон міста має певні споживчі можливості, певну кількість необхідної інфраструктури. Наприклад, тут необхідні 5-6 магазинів, дві перукарні, аптека, ін.. І вже сьомий магазин не тільки сам не зможе швидко розвиватись, а буде створювати збитки попередникам. У кожному разі усі ці моменти слід прораховувати, аналізувати. А хто це робить? Міг би робити той же «Бізнес-центр», про який я згадував. Та де він?
На мою думку, держава, якщо вона прагне розвивати економіку, мала б ввести єдиний стимулюючий податок – з обороту. Соціально-важливі сфери, початкуючий бізнес могли б мати нижчу ставку. Це б дало швидкий і дієвий імпульс. Натомість ми маємо купу податків, які складні і витратні в адмініструванні, і до всього ще й створюють корупційні ризики.
Дуже шкодить бізнесу й непродуманий популізм влади. Невмотивоване підвищення мінімальної зарплати веде до паралельного підвищення цін на все, а у бізнесу немає іншого виходу, як перекладати ці витрати на собівартість продукції чи послуг. Врешті, не виграє ніхто, але усі стають біднішими.
Як би там не було, але навіть за таких умов підприємці працюють, створюють додаткову вартість, допомагають суспільству не втратити надію і віру у себе.
Тож, хай змінюються на краще наші перспективи!