30 серпня 1918 року у Москві 28-літня Фанні Каплан трьома пострілами поранила лідера більшовиків Володимира Ульянова-Леніна. Цього ж дня у Петрограді есером Левом Канегіссером був убитий голова петроградського ЧК Мойсей Урицький. Ці дві події дали поштовх більшовикам розпочати розправу з противниками диктатури пролетаріату, яка охопила всю країну і призвела до смерті сотні тисяч людей. Вже 5 вересня Раднарком Росії видав декрет «Про червоний терор». На території України він набув особливого трагізму, оскілки підсилював колоніальний і національний гніт Московії, посилений більшовицькими терористами.
Про масовий кривавий терор, який пітерсько-московські більшовики-ленінці розпочали у вересні 1918-го, посилили у 1937-му, ми дещо почали дізнаватися після смерті Сталіна та ХХ з’їзду КПРС. Але й тоді московська пропаганда багато чого приховувала, вдавалася до обману народу. Мені, журналісту і краєзнавцю, випало зустрічатися у середині 1970-х із кількома свідками тих трагічних подій, які жили і працювали у Кіровограді (Кропивницькому). Одним з них був інженер колишнього заводу ‘’Червона зірка’’ (тепер Ельворті) І. Я. Антоненко. Йому у 1918 році було 16 чи 17, він багато пам’ятав. Ось один з його спогадів:
« …Одного дня на вулиці Дворцовій (Театральна), біля будинку Громадських зборів стояло троє чоловіків, бесідували. Один з них розповів анекдот чи щось інше кумедне, усі троє гучно сміялися. У цей момент неподалік проходив чекіст у шкірянці і форменому картузі з червоною зіркою на лобі. Почув сміх тих чоловіків, не зупиняючись, вистрілив з нагана «Маузер» у трійку. Один з хлопців замертво звалився на бруківку. За кілька хвилин до місця трагедії під’їхала кінна, заповнена трупами повозка, чоловіка вкинули в неї і повезли у бік кладовища… Подібні трагедії у місті траплялися майже щодня, і у масовіших масштабах… Жертвами терору стали десятки невинних городян».
Передаю дані офіційних документів. Їх, на жаль, у архівах на цю тему збереглося небагато. На території України червоний терор розпочався у січні 1918 року із вторгненням червоногвардійських загонів московського головоріза підполковника Муравйова, який під час і після штурму Києва влаштував у місті різанину. За різними підрахунками, жертвами кривавої трагедії стали від 2 до 5 тисяч осіб. Під час штурму Києва більшовики використали отруйні гази. З цього моменту насильство і терор стали основними методами утвердження в Україні радянської влади. За свідченням письменника В. Г. Короленка, арешти і позасудові розстріли політичних опонентів під приводом боротьби з контрреволюціонерами тут стали звичним, побутовим явищем радянської дійсності. Відповідно до даних, опублікованих особисто начальником відділу більшовицької Ради народних комісарів по боротьбі з контрреволюцією М. Лацисом, у 1918 році і за 7 місяців 1919 року були розстріляні 8 389 осіб, з них: Петроградської ЧК — 1206; Московської — 234; Київської — 825; ув'язнено у концтаборах 9 496 осіб, у в'язницях – 34 334; узято у заручники 13 111 й арештовані 86 893 людей. Сам М. Лацис вважав ці цифри скромними: «Ящо можна в чому-небудь звинуватити ЧК, то не в зайвій запопадливості до розстрілів, а в недостатності застосування вищої міри покарання», – писав цей убивця.
Увесь радянський період в історії України позначений репресіями. За час комуністичного режиму, за підрахунками істориків, через репресії радянських каральних органів (ЧК-ОГПУ– НКВС-МДБ– КДБ) пройшло понад 10 мільйонів громадян. Радянська влада створила тотальну систему стеження і доносів, а на території російського Сибіру для утримування репресованих та використання їхньої праці була організована спеціальна система таборів ГУЛАГ. Репресії торкнулися усіх верств населення, представників усіх соціальних груп і професій: від селян і робітників до науковців, митців та священників.В Україні практично немає родин, яких у тих чи інших формах, не торкнулися репресії.
Маловідомим є такий факт. Запровадження масових репресій вимагало великої кількості спеціальних установ, у яких утримували заарештованих. У Єлисаветграді такою установою стала в'язниця, у якій до більшовицького жовтневого перевороту була тюрма для політичних на вул. Садовій. У 1918-му її перетворили на ДоПР (рос. – дом принудительних работ). У ДоПР кидали усіх підозрілих, а також засуджених до шести місяців позбавлення волі. В основному, це були молоді здорові люди, яких утримували у звичайних бараках, давали вкрай бідну їжу, але використовувавали на тяжких роботах. ДоПРи існували тільки в Україні, через них пройшла чи не більша частина населення республіки, у їх числі робітники-пролетарі, від чийого імені Ленін побудував ''диктатуру пролетаріату'', серед верхівки якої не було жодного пролетаря, тим більше селянина. ДоПРи були ліквідовані 1929 року, в'яниці повернули її пряме призначення, назвавши по-соціалістичному: колонія трудового виховання.
1,5 мільйона заарештованих – таку цифру називають історики, опираючись на вцілілі офіційні документи радянських каральних органів. Майже половина із заарештованих були розстріляні. Тільки в одну ніч на 19 травня 1938 року у Києві чекісти розстріляли 563 особи. Служба безпеки України повідомляє, що жертвами терору 1937–38 років стало понад 260 тисяч українців і більшість із них були розстріляні. За спеціальною директивою, родинам розстріляних повідомляли про смерть їхніх рідних усно і причиною смерті називали інфаркт чи серцевий напад. А дату смерті у довідках ставили довільно, у межах 10 років після арешту.
Моя сім'я постраждала від репресій неймовірно. У 1929 році під час насильницької колективізації моєму дідові по матері з сім'єю (семеро дітей) вдалося утекти на Донбас, звідки жителів не арештовували, щоб працювали на шахтах. Батько у 1938 році, коли мені було чотири місяці від роду, був заарештований за доносом негідника, який претендував на його посаду. Батька засудили до 10 років сталінських концтаборів, з яких він не повернувся, ніхто нічого не повідомляв. Подібні в'язні були кинуті на оборону Москви у грудні 1941 року, де гинули, розчавлені гітлерівськими танками. Моє дитяче звернення (під диктовку дорослих) до самого ''батька рідного'' Сталіна з проханням повідомити долю батька, так і лишилася без відповіді. Повторний запит я, вже солдат Радянської армії, робив ''борцеві з культом особи Сталіна, вірному ленінцю'' Микиті Хрущову. Результат – той самий. Більшовики ленінці-сталінці навчилися приховувати свої злочини.
Юрій Матівос