Працівники Вільшанського райвідділу НКВС зробили фігурантами однієї зі своїх брудних справ двох болгар – родичів Василя та Пантелія Брингачів, та українця Хому Руденка. А усе тому, що усі троє на будівництві комунального будинку у Вільшанці, за показами свідків, які їм надиктував слідчий, у розмовах з будівельниками проводили антирадянську агітацію.
А ще Брингачів та Руденка об’єднувало те, що вони були заможними середняками. Приміром, у родини Василя Брингача було 15 десятин землі, четверо коней, дві корови, десятеро овець та сільгоспреманент. Пантелій Брингач, у розумінні слідчого, також був з куркульської сім’ї, бо вона мала дві корови, 12 овець та 15 десятин землі. Після того, як у них відібрали усе майно, брали участь у куркульських волинках та не виконували держзобов’язань зі здачі зерна державі. Тобто, типовий набір надуманих звинувачень, за які на людину чекало рішення трійки. А воно, як правило, було одне – покарання по першій категорії, тобто розстріл, і лише зрідка, як у випадку з Брингачами та Руденком, – ув’язнення у концентраційних таборах.
Василя Брингача уперше радянська влада судила у 1932 році. Було йому тоді 40 років. Суд призначив 5 років неволі та два роки заслання за невиконання зобов’язань хлібозаготівлі.
Удруге Василя заарештували 28 липня 1937 року. На той час він працював сторожем контори «Заготзерно». Працівники Вільшанського РВ НКВС поставили у провину чоловікові, що він «у 1930 році був учасником куркульського саботажу, зводив наклепи на умови життя в СРСР та на радянських керівників; після заслання у концтабір утік у 1933 році, переховувався по селах; у 1936 році, працюючи на зведенні комунального будинку, разом із Пантелеймоном Брингачем і Хомою Руденком провадили контрреволюційні бесіди. «Радянська влада не сьогодні-завтра буде покликана на війну і при першій же сутичці буде розбита, оскільки Червона армія налаштована проти комуністів» – говорив Василь.
Коли на допиті слідчий звинуватив Василя Брингача у тому, що він, повернувшись з концтабору, розповідав селянам про погане утримання там засуджених, чоловік відповів: «З Дмитлага я повернувся додому у 1933 році. Сусіди стали запитувати, чому я такий худий. Я не знав, що їм відповідати. Сказати, що засуджених ставлять на непосильну роботу, кормлять надзвичайно погано – 600 грамів хліба і юшка? Що людина працює біля тебе і бачиш, що вона падає і помирає? Я також був недалекий до смерті, оскільки застудив легені, тяжко хворів. Але, дякуючи тому, що з Москви приїхала лікарська комісія, залишився у живих».
За словами Василя Брингача, тисячі брудних змучених людей борсалися на дні котловану до пояса в багні. А вже був жовтень, листопад, холоди стояли страшні! І головне, що запам'яталося: ув'язнені були виснажені гранично і завжди голодні. Дивимося: то один, то другий зек у бруд падають. Це помирали від слабкості: межа сил наступала. Мертвих складали на візки – "грабарки" і відвозили. Ближче до ночі, щоб не було випадкових свідків, … тяглися з каналу цілі каравани «грабарок» з трупами, одягненими в нижню рвану білизну. Коней поганяла спеціальна похоронна команда. Ями, довгі й глибокі, викопувалися в гаю напередодні вдень. Людей скидали в могильники абияк, один на одного, мов худобу. Тільки-но поїде один караван — за ним приїжджає інший. І знову скидають людей у ями».
Василю Брингачу пощастило вийти живем з Дмитлагу завдяки приїзду московської комісії. Проте у матеріалах справи 1937 року слідчий зазначив, що Василь «у 1933 році утік і переховувався у Вільшанському районі».
А ще Василь Брингач звинувачувався у тому, що спілкувався з родичем Пантелеєм Брингачом, який працював на будівництві комунального будинку у Вільшанці, та Станковим, що на час другого затримання Василя уже був засуджений по першій категорії, тобто до розстрілу. Слідчий знайшов свідків, яким вклав в устах слова, що, начебто, Василь говорив будівельникам: «Радянська влада багатьох людей загнала у могилу, і ще багатьох загонить. Більшість народу ходить голими і голодними, завдяки радянській владі».
Родич Василя – Пантелій Іванович Брингач, був членом колгоспу ім.Сталіна. У 1931 році за невиконання плану хлібоздачі господарство його було конфісковане й розпродане. Заарештували Пантелія в один день з Василем. У провину ставили, що у 1930 році був учасником куркульського саботажу, вів антирадянську діяльність; у 1931 році, щоб не бути висланим на північ, втік із села. А антирадянські розмови Пантелій вів не лише з будівельниками комунального будинку, де сам працював деякий час, а й серед працівників колгоспу ім.Сталіна та Калмазівської МТС.
В українця Хоми Наумовича Руденка схожа біографія. Він також був заможним середняком. У 1934 році за невиконання плану хлібоздачі майно розпродали. Один із свідків-будівельників пригадав слова Руденка: «Радянська влада не сьогодні-завтра буде брати участь у війні, і буде розбита, оскільки армія налаштована проти комуністів». (Такі слова інший свідок приписував Василю Брингачу – прим. авт.). Подібні розмови вів Хома із робітниками Юзефпільського заготзерно.
За рішенням трійки УНКВС Одеської області від 15 вересня 1937 року Василь та Пантелій Бригачі отримали по 10 років ув’язнення у виправно-трудових таборах, а Хома Руденко на два роки менше.
У 1954 році прокурор Кіровоградської області звернувся з протестом в
порядку нагляду до президії Кіровоградського обласного суду, що покарання, постановлені трійкою, неправильні і належать відміні. Справу припинити, оскільки покази свідків загальні і неконкретні, а правдивість викладених у них фактів викликає сумніви.
29 липня 1957 року Василь та Пантелій Брингачі і Хома Руденко були реабілітовані Кіровоградським обласним судом.
Володимир Поліщук
Управління Дмитлага, розташоване у Борисоглібському монастирі. Дмитрівський виправно-трудовий табір, або Дмитлаг, найбільше табірне об'єднання ОГПУ-НКВС, створене для будівництва каналу Москва-Волга ім. Й.Сталіна, який був необхідний насамперед для забезпечення зростаючої Москви питною водою, а також підйому рівня Москва-річки та Волги для забезпечення судноплавства. Адміністративно розташовувався на півночі Московської області в місті Дмитров. Кількість ув'язнених одночасно сягала двохсот тисяч осіб. Усього з 14 вересня 1932 року по 31 січня 1938-го у Дмитлазі померло 22 842 особи.