Чому в Олександрії хочуть відбудувати релігійне вчора?

В Олександрії єпархія Української православної церкви проголосила проєкт відновлення храму на Покровській площі. Цей храм, зруйнований за часів радянської влади, що був чи не найбільшим православним храмом Олександрії, вирішили відбудувати один в один. На кулуарно проведеній презентації, як це зрозуміло зі світлин та коментарів лояльних до єпархії журналістів (запрошували тільки таких), містянам намагаються «продати» зовні гарну ідею – відбудувати православну святиню. Але.

Перше – відновити повністю і достовірно, за кресленнями минулих часів чи хоча б якимись історичними документами, не вийде. Як справедливо зауважувалось на презентації – їх немає. Ми не знаємо про споруду майже нічого, окрім писемних описів очевидців, Тому проєкт більше нагадує святково вбрану ляльку, зовні схожий на історичний об’єкт-новобуд. Типова, важка псевдовізантійська синодальна споруда у класичному виконанні. Таких, вибачте, хоч греблю гати. Немає жодних ознак багатої історії і культури барокових споруд сакрального українського мистецтва.

Я – не історик архітектури, але захоплююсь краєзнавством. І міг би порекомендувати інший варіант: спорудити унікальний храм. Є багато прикладів цікавої нової сакральної архітектури. Це був би не тільки релігійний, але й чудовий об’єкт для туризму, захоплююча архітекутрна перлина не тільки міста, але й Кіровоградщини. На жаль, махровий консерватизм поки переміг, з огляду на проєкти і креслення, які були презентовані.

Я здогадуюсь, хто ідейний натхненник цього дійства. Розумію і те, що у мене зараз полетять звинувачення у бездуховності і тому подібне. Але не мною вибудована концепція великої вісі міста, яка стала орієнтиром ще з початків планової забудови Олександрії на кресленнях минулих століть – вісь Покровська-Соборна площа. Чи місто змінило орієнтири – вісі – точки?

Коли обговорювався проєкт спорудження на площі Соборній такого собі титанічного псевдопам’ятника (добре, що ота несамовита ідеологічна споруда залишилась реалізована лише у вигляді сумного каменю у сквері), головний архітектор зауважувала: спорудження храму – проблематичне, як і його відновлення. Змінились архітектурні обриси площі, її композиція. А площа Покровська (до речі, офіційно – Базарна) не змінилась? Замість одноповерхових хаток початку двадцятого сторіччя тепер там п’ятиповерхові хрущовки. Їхня висота майже дорівнюватиме дзвіниці. Який вигляд матиме у такому оточенні храм? Чи не загубиться він між цих цегляних «храмів» соціалізму?

Ще одне важливе питання. Чому не говоримо, що заповнення, в тому числі архітектурного простору Олександрії, має відбуватись із врахуванням національних традицій? Так, вони були перервані кількома століттями панування російського православ’я, у тому числі й у архітектурі. Але давно час повертатись до свого! Калькування затертих, пласких ідеологем, повторених сотні, а може і тисячі разів призводить до морального і мистецького убозтва. Ми вже маємо в Олександрії мікрорайон «Південний», збудований із типових 9-поверхівок – жити там можна, але відчувати що ти не у бетонній дірі – неможливо. Типовою стала в Україні і назва центральної площі – Соборна.

В Олександрії був збудований і тривалий час діяв Свято-Миколаївський храм у типовому козацькому стилі. Зовні він за описами був схожий на запорізький храм у Новомосковську. Чому ми не відновлюємо тоді цю споруду? Це – дешевше і простіше у реалізації! До того ж, у Покровську площу вписати цю меншу, національно-ідентичну споруду зручніше. Там її можна було б прив’язати до значущих об’єктів. Це вже – компетенція архітекторів, і я не буду у них відбирати хліб. Але що напевне можна зробити: розмістити там і інші об’єкти, які відтворювали б ідентичність міста козацького часу.

Але я розумію чому цього не пропонують автори проєкту – вони вже винесли своє рішення і намагаються продовжити встановлення і утвердження духовних скрєпів «русскаго міра» у місті. А ще – у їхній уяві українська сакральна архітектура – це не зразок синодального і високого. Це так собі – непорозуміння, хоч і з віковою часовою тяглістю. І це нічого, що так збудовано Святу Софію, Свято-Михайлівський собор, більшість знищених пам’яток сакральної архітектури древньої української столиці.

Зрештою чому нас, жителів Олександрії, лише ставлять до відома, що саме хочуть збудувати на центральній площі міста? Чому не радяться? Моя особиста думка – це не спроба об’єднати людей, дати їм вогник взаєморозуміння, а черговий раз подерти на шматки і без того розтягнуте олександрійське громадянське суспільство, точніше його залишки!

А створення національного, унікального куточка історичного і духовного єднання на основній архтектурній вісі Олександрії – непогана ідея. Його зачаток ми вже бачимо на Соборній – орнаментований у національному стилі майдан. Тепер міг би бути на протилежному краї – храм у національному сакральному колориті. Таким проєктом мала б опікуватись і держава, і місто, і громада в цілому. І меценати. Але витрачати гроші на оце «синодальне благо», яке нам пропонують – я точно не буду. Не бачу у цьому сенсу, і інших закликаю цього не робити. Не підігравайте тим, хто роздмухує такими ідеями протистояння і тягне в місто та закріплює в ньому релігійне вчора, підтримує чужий для нас світ ідей та духовності, побудованої на схилянні російському скіпетру. Це – не відновлення духовності краю, а якась дивакувата консервація минулого. Мабуть, у єпархії досі нічого не чули про модерне суспільство…

До речі, як оцінять синодальну ідею інші конфесії? В Олександрії є релігійна громада, якій все можна, чи точнше, якій все дозволяють? А де ж місце для інших?

Іноді варто відмовлятись від минулого, яке тягне нас на цивілізаційне дно, і подумати про майбутнє.

Віктор Голобородько


Надрукувати   E-mail