Ця вулиця з перших днів своєї забудови стала основною транспортною магістраллю міста Єлисаветграда (Кропивницького). Першоназва її – Пермська, наступна – Велика Пермська, далі Яана Томпа, потім знову Велика Пермська. Сесія Кропивницької міської ради 4 травня 2023 року затвердила рішення топонімічної комісії про чергову зміну назви вулиці – відтепер вона називається Європейський проспект. За кількістю назв вона рекордсмен у місті на Інгулі. За кількістю транспортних послуг – теж.
… А почалося все з 18 червня (1 липня за новим стилем) 1754 року після дворічної тяганини спорудження московськими колонізаторами на правому березі Інгулу земляної фортеці. Затримка будівництва була викликана, насамперед, нестачею робочої сили. Адже, згідно з розрахунками, для виконання земляних робіт потрібно було залучити понад десять тисяч людей та ще кілька сотень візників з кіньми. Такої кількості здорового дорослого населення у ті часи важко було зібрати у малозаселених краях. На прохання генерала Леонтьєва, майбутнього коменданта фортеці, гетьман України Кирило Розумовський виділив на будовництво понад 600 запорозьких козаків. Та цього було недостатньо. Військове відомство Петербурга змушене було залучати до роботи армію. З цією метою прибув на місце призначення Пермський карабінерний полк. Він виконував і охоронні функції, ставши табором неподалік будівельного об’єкта. Військовики швидкими темпами за короткий час спорудили для себе кілька десятків будинків, з яких і утворилася перша вулиця майбутнього поселення. Назвали її Пермською. Пізніше забудували ще одну, її назвали Солдатською. Нове поселення одержало загальну назву Пермська або Солдатська слобода.
Поселення розвивалося досить бурхливо: вже через якихось десяток років у слободі нараховувалося 120 будинків, а також великий госпіталь. З самого початку свого існування вулиці Пермській була визначена роль транспортної. Оскільки навколо фортеці селилися купці, вони облюбували для торгів дуже зручне місце на самому початку Пермської вулиці і утворили там велику базарну площу, що пролягала від Інгулу до фортеці. Верхню частину її відвели для продажу сіна і назвали Сінною, таку саму назву дали й вулиці, що вела до площі (нині Зінченка). Вниз до річки тягнулися торгові ряди, на яких торгували живністю і м’ясом, вулицю назвали М’ясною (нині Можайського). Межею Пермського мікрорайону на півдні став провулок Фортечний. Від нього почала писатися нова сторінка вулиці Пермської.
Пов’язана вона з виникнення козацького Чорного шляху. Починався він з Перекопського перешийку у Криму і йшов на північ у верхів’ях Інгулу, Інгульця, Тясмину, через запорозькі степи повертав на захід та розгалужувався на кілька шляхів. Одним з цих розгалужень у другій половині XVIII століття став Миколаївсько-Кременчуцький поштовий тракт. Він у часи Запорозької Січі з’єднував центральні міста Російської імперії та Польщі з Чорним морем. Чумаки доставляли з Криму сіль, з-за кордону – товари для торгівлі. Пізніше козаки облаштували так звані поштові гони, які потім називалися поштовими трактами. Один з них проходив з Миколаєва через Бобринець, село Сасівку сучасного Компаніївського району, Єлисаветград, Нову Прагу, Олександрію, Кременчук, мав продовження до Полтави і Харкова. Це був найкоротший шлях від Одеси до Єлисаветграда: поштові ямщики долали його за 15 годин. У 80-х роках на ньому влаштували піщане покриття і назвали Бобринецьке шосе.
У Єлисаветграді воно розпочиналося від мосту через Сугоклію біля Масляниківки і пролягало до вулиці Пермської, тобто – вона стала продовженням шосе. До початку ХХ століття територія, через яке проходив Чорний шлях, була майже не заселена. З одного його боку розміщувалися дачі міської знаті – офіцерів, купців, духівництва, з другого – левади. Поступово тут зводилися приватні будинки, утворилася вулиця під назвою Бобринецьке шосе. Таку назву вона носила до 1985 року, коли комуністична влада перетворила її на вулицю 40-річчя Перемоги. Поряд з Бобринецьким шосе існувала вулиця Бобринецька.
Вулиця Бобринецьке шосе увійшла в історію міста з 1784 року. Саме тоді на ній відкрилася перша у місті поштова станція. Її послугами користувалися чимало видатних осіб. 1794 року тут зупинявся академік Петербурзької академії наук, німець за походженням, Петр-Симон Паллас. Учений упорядкував і видав щоденник свого друга й колеги академіка Йогана-Антона Гільденштедта «Подорож Єлисаветинською провінцією 1774 року». Паллас написав власну працю «Спостереження, зроблені під час мандрівки південними намісництвами Російської держави у 1793-1794 роках». Обидві унікальні роботи є надзвичайно цінним історичним джерелом для вивчення історії краю у перші роки його існування, яких більше не знайдеш ніде.
Станція приймала й інших відомих у культурному світі людей. Це польський поет Адам Міцкевич, який у 1825 році, чекаючи дозволу на проїзд до Одеси, перебував у нашому місті кілька днів. Будинок, у якому розміщувалася станція, зберігся й до наших днів на провулку Поштовому. З 1830 року установу перенесено на вулицю Нижню Биківську (тепер Миколи Садовського), де тепер обласна санепідемстанція. На її приміщенні помилково встановлено пам’ятну меморіальну дошку, яка повідомляє про перебування тут російського поета О. Пушкіна... Влітку 1856 року Єлисаветград відвідав український та російський письменник і етнограф, приятель Тараса Шевченка Олександр Афанасьєв-Чужбинський. Він залишив теплі спогади про наше місто, відзначаючи, що воно «за красотами, а ще більше за Георгіївським ярмарком заслуговує на увагу». Письменник яскраво описав внутрішнє начиння місцевих храмів – Успенського собору та Ковалівської Покровської церкви.
Призначення Пермської вулиці з продовженням Бобринецького шосе як єдиної транспортної магістралі визначилося і у будівництві міського трамваю. На самому початку Пермської, де тепер розташовані спортивна школа та факультет фізичного виховання педагогічного університету ім. В. Винниченка, 10 листопада 1896 року відбулося урочисте закладання машинного приміщення для електричного трамваю. Тут були збудовані ангари та адміністративні приміщення. Регулярний рух трамвая на головній лінії розпочався 13 липня 1897 року. Починалася лінія від залізничного вокзалу, пролягала вулицями Бульварною (Юрія Олефіренка), Театральною, Великою Перспективною, Пермською до пивзаводу. Це підприємство, що офіційно називалося «Акціонерне товариство Єлисаветградського пивомедоварного та солодоварного заводу Г. О. Зельцер», споруджене одночасно з трамваєм. Ця обставина і породила у місті жартівливу побрехеньку, начебто у міському керівництві були любителі пива і щоб швидше і зручніше добиратися до заводу, проклали до нього трамвайну лінію. Баєчка базувалася ще й на тому, що найбільші зупинки розміщувалися саме біля міської думи на Перспективній та поблизу пивзаводу. До речі, він розташовувався на стику обох вулиць: північний торець приміщення виходив на Пермську, південний – на Шосе. Лінією курсувало влітку п’ять відкритих, взимку стільки ж закритих моторних вагонів. Наступного року була прокладена літня лінія – Садова, що вела до міського саду над річкою Сугоклеєю. Вагони на ній курсували тільки з 1 квітня по 1 жовтня. Послугами трамваю могли користатися люди, які проживали у прилеглих до саду (через річку) сіл Червоноглазівки, Арнаутового, Никонорівки.
Трохи детальніше про трамвай. У 1899 році була збудована лінія на Кущівку, пізніше її продовжили до залізничного вокзалу. Був складений проєкт будівництва ще однієї лінії від центру вгору по В. Перспективній до Ярмаркової площі. Але до її спорудження не приступили. У зв’язку з подіями 1918-1921 років рух трамваю припинився, відновився у 1922-у. Невдовзі з вулиці Дворцової (Театральної) по Кавалерійській лінію проклали на Миколаївку, а у 1934 по Тарковського до хлібозаводу на вулиці Тараса Шевченка. Залишаючи Кіровоград під наступом гітлерівців у 1941 році, радянські сапери підірвали трамвайне господарство разом з електростанцією. Німці намагалися полагодити трамвай, але роботи стримувалися через зруйновану електростанцію. Після війни недалекоглядні керівники міста трамвай не відбудовували.
Своє існування вулиця Велика Пермська припинила у перші роки радянської влади – їй було дано ім’я естонського комуніста Яана Томпа, який загинув від рук «класових ворогів» у себе на батьківщині і ніякого стосунку до міста на Інгулі не мав. Та для мешканців вона залишалася Пермською. Вони любили її, як одну з кращих у місті. Колишня Сінна площа змінилася: на її місці розбили чудовий сквер з водяними фонтанами і каскадами, обсадженими екзотичними деревами і кущами, обладнали гарні світильники, декоративні панно. У сквері було завжди велелюдно, його щодня відвідували сотні дорослих і дітей... Вулиці назву повернули у 1994 році, але чомусь нарекли Верхньою Пермською. Може, тому що поряд з нею над Інгулом була вулиця Нижня Пермська. Так вона пів століття тому вже змінила назву – на Фісановича.
Слід відзначити, що тепер уже Європейський проспект має значне архітектурно-туристичне значення. На ньому розташовані оригінальна СДЮШОР, обласний Апеляційний суд, пожежне депо, будівля колишнього пивзаводу, інші об’єкти, які можуть зацікавити туристів.
Юрій Матівос