Не всім українцям відомо, що наша Академія Наук вже тривалий час детально вивчає птахів, які мешкають чи гніздяться в Україні, або ж пролітають через її територію. Фіксуються саме перебування птахів у тих чи інших регіонах у різні сезони, як правило, це чотири пори року – зима, весна, літо, осінь. Такі спостереження – не суто вузький науковий інтерес, адже вони допомагають визначити цілий ряд важливих речей і явищ: від погодних чи кліматичних змін до порушення екосистеми внаслідок, наприклад, активного аграрного виробництва (до речі, саме через це в Україні практично зник такий колись поширений і відомий птах, як степовий орел, втративши кормову базу через зменшення цілинних земель).
З розвитком інтернет-комунікацій до подібних спостережень стали активно долучатись і ентузіасти-аматори. Вони фотографують птахів у своєму регіоні, а фото викладають у певних групах фейсбуку. На важливі публікації реагують науковці, другорядні ж фото, не заважаючи науці, стають предметами естетики та обговорення, як і будь-які інші, викладені в мережу. В ідеалі слід ще й заносити дані до електронних баз кращих світових ресурсів вивчення живої природи – наприклад, eBird. Більше того, такі дослідження особлдиво важливі в час війни, адже російська агресія призвела також і до серйозного дисбалансу в екосистемі українського Півдня, а деякою мірою і всієї України, тож з часом доведеться лікувати ці рани і працювати над відновленням.
Кілька років тому любителі вирішили дещо розширити і узагальнити збір своїх даних задля допомоги науковцям. Так з’явилось поняття «великий день» – день пошуку і фіксації (не обов’язково саме фотографічної) максимальної кількості видів птахів у тій чи іншій місцевості – приблизно один раз на квартал, тобто чотири рази на рік. Підрахунок кількості птахів кожного виду також проводиться, але приблизний. Всі дані вносяться у спеціальну таблицю, а задля підвищення інтересу – процес триває у вигляді змагань з підрахунком балів і визначенням переможців.
Чим же може похвалитися у цьому плані Кропивницький та навколишній край? Великого пташиного різноманіття тут немає, адже знаходимось на межі лісостепу і степу. Малувато у нас і водно-болотних угідь та великих річок. Тим не менш, деякі цікаві знахідки зустрічаються.
Цьогоріч «великий день» сезону зима-2023 припав на неділю 12 лютого. Сильний вітер і невеликий морозець не сприяли появі великих пташиних зграй – пернаті поховалися, перечікуючи негоду. Та навіть в таких складних умовах любителі, крім стандартних жителів міст – сірих ворон, синиць великих, граків та сорок – знаходили (переважно у полях та лісових масивах на околицях) деякі цікаві види. Можна назвати чикотнів (українська назва одного з видів дроздів), які мешкають саме в лісках на околицях; костогризів, що в тій же місцевості ласують плодами деяких дерев; фазанів, які зимують в очеретах на берегах річки і навіть струмків; вухатих сов, які оселились на деревах просто у дворі між дев’ятиповерхівками. У соснових насадженнях чути жовточубу золотомушку – найменшу пташку України, яка у нас зимує. Прикметно, що є у нас і хижі птахи, хоч і небагато і більше на околицях міста – боривітри, канюки та яструби малі, які влітку зроблять свій внесок у винищення хворих гризунів.
Ну, а родзинкою саме нашого міста є пірникози малі, які не лише оселились не так давно просто в центрі міста – на Інгулі навпроти Козачого острова – а ще й залишились цього сезону зимувати, наочно засвідчивши зимове потепління. Їхні швидкі пірнання за рибою може побачити кожен, як і помилуватись великими зграйками качок-крижнів. Ще б не засмічували річку окремі несвідомі люди, та не так часто перекривали воду на греблі офіційні структури, доводячи її до обміління – і буде не соромно перед приїжджими.
Сергій Гейко
На фото: костогриз; чикотень; пірникоза мала