Минулого року під час журналістського престуру по Тернопільщині відвідала Бережани. Це невеличке містечко на заході від обласного центру, має цікаву історію та архітектуру.
Тут є Ратуша, де на віче збиралися усі мешканці міста. Cеред величніших споруд – храм Святої Трійці, що вкраплений у західному кварталі Ринкової площі. Це головний храм міста та пам’ятка національного значення. Є костел Різдва Діви Марії (1600 р.) зі дзвіницею. Вірменська церква в стилі бароко (1764 р.). Палацово-парковий комплекс (ХVІІІ ст.).
Місто подарувало світові історика Олександра Барвінського, етнографа і журналіста Зенона Кузелю, письменників Богдана Лепкого, Маркіяна Шашкевича, Володимира Левицького, поетів та багатьох інших українських діячів науки та культури.
Стрілецька могила
…Дорога веде вздовж села Вівся. Журналіст «Урядового кур’єру» із Тернополя Микола Шот розповів, що тут знаходиться єдина в Україні Стрілецька могила. За його словами, під час боїв над річкою Стрипа (Семиківська битва, Перша світова війна) у вересні-листопаді 1915 року між військами Австро-Угорщини (до складу входив легіон УСС), Німеччини та Російської імперії січовики втратили 49 бійців. Чотирьох поховали в могилі у цьому селі. Похорон відбувся на майдані під спів «Видиш, брате мій» на слова Богдана Лепкого за козацькою традицією. Насипали високу могилу у формі круглого горба-кургану з хрестом нагорі. Це місце згодом стало народною святинею, де щорічно на Зелені Свята відбувались відправи.
Місцева жителька Анастасія Слободян-Телішківська про це згадувала:
«Пригадую своє рідне село Вівся. Було це восени 1915 р. По хатах розквартирували наших Січових Стрільців, у селі рух, радість, повно гамору та сміху: хоч була це осінь, а, здавалося, сонечко світило-гріло. Над річкою Стрипою йшли важкі бої. У нашій хаті були на кватирі три старшини УСС-ів, пам'ятаю добре: четар Яримович, хорунжий Ковалик і четар Калинець. До них заходив з сусідства підхорунжий Іван Берегуляк. Молоденький, середнього росту, з кучерявим волоссям, веселий, повний надій та радості життя. Одного вечора прийшов до нас підхорунжий Берегуляк, але не мав гумору, ходив по кімнаті насвистуючи якусь мелодію. Моя покійна мама не любила свисту в хаті і перепросила: «Не свищіть, пане, в хаті, на стінах образи святих»... «Ой, газдинцю, – сказав І. Берегуляк, – такий мене нуд напав, немов прочуває серце якесь лихо»... Вкоротці прийшов наказ, сотні УСС-ів мають йти над Стрипу на підмогу. Там йшов сильний бій. … Надвечір бій немов би притих. Привезли підводи ранених, вбитих, між ними – підхорунжого Івана Берегуляка. Злипся кучерявий його волос, обличчя в крові, а побіч нього – стрілець Іван Медвідчук, який був на кватирі у моєї бабусі. Ми всі розплакались... Здається, на другий день були похорони упалих УСС-ів. Відправа в церкві, сумні співи – домовини взяли на рамена друзі та понесли на місце вічного спочинку. Під спів «Видиш брате мій...» поховали усіх у одній могилі не на цвинтарі, а на майдані села. В місці де сходилися три дороги разом, насипано високу могилу. Весною її огородили, прибрали квітами, поставили хрест із написами... З того часу рік-річно на Зелені Свята відбувалися на тій братській могилі відправи. Могила була завжди замаяна квітами».
Стела жертв московського терору
У 1554 р. в Бережанах закінчується спорудження небаченого в цій окрузі кам'яного замку, який згодом – у 1570 р. та в першій чверті XVII ст. – було зміцнено й розбудовано. На відміну від інших твердинь він постав не на високій, неприступній горі, а в глибокій заболоченій річковій долині — на острові, утвореному двома рукавами Золотої Липи. Крім цих природних факторів, обороноздатність замку забезпечували глибокі рови з водою та високі вали.
Найбільшою пам'яткою оборонної архітектури Бережан є замок Синявських, що відігравав неабияку роль в обороні Поділля від чужоземних зайд. Жодного разу нападники не змогли здобути його: захищаючи твердиню, люди відстоювали рідну землю. Не встояв замок лише у 1648 році перед селянсько-козацькими загонами Богдана Хмельницького, коли місцеві жителі відкрили його, повставши проти місцевої шляхти.
Минуло чимало часу. Встановлення радянської влади на Західній Україні після 17 вересня 1939 р. не сприяло збереженню та впорядкуванню історичних та, особливо, сакральних пам'яток. Пам'ятко-охоронна діяльність далеко не була пріоритетною для нової влади, основну увагу вона зосередила на інкорпорації західноукраїнських земель із тотальним запровадженням суворих радянських стандартів у всіх сферах суспільного життя. Винищували місцеву інтелігенцію, духовенство, учасників українського визвольного руху. А у цей час тривала непоправна втрата пам'яток сакральної та цивільної архітектури, приватних архівів, мистецьких колекцій і бібліотек. За твердженням польського дослідника Рафала Нестерова, радянські воїни цілеспрямовано руйнували замкову каплицю. Знищено мозаїчне зображення на головному вівтарі, надгробки, залишки внутрішнього убранства та ренесансну кропильницю.
Як зазначив екскурсовод Василь Зорик, в період першої радянської окупації 1939–1941 рр. Бережанський замок перебував у розпорядженні військової частини. Його вцілілі приміщення із потужними мурами використовувалися як склади боєприпасів та в’язниці для тих, хто не погоджувався з новою владою. Підтвердження цього факту знаходимо і у витягах документів НКВС, опублікованих у книзі Олега Романіва та Інни Федущак «Західноукраїнська трагедія 1941».
Звіти тюремного управління НКВС УРСР містять інформацію про події кінця червня 1941 року. У них вказано, що на території замкового комплексу у м. Бережани на початку літа 1941 року розміщувалася військова частина, і в її розташуванні здійснювалося захоронення закатованих в'язнів з Бережанської тюрми в наперед підготовлених ямах. Після відступу карателів населення розшукувало своїх рідних. Нова німецька влада не перешкоджала пошуку та оприлюдненню інформації з метою своєї пропаганди. Таким чином, події кінця червня 1941 року отримали широкий розголос у тогочасній пресі. Частину тіл замордованих захоронили в братській могилі, упізнані тіла – забрали родичі. Однак, через літню спеку було відкрито лише дві могили, а третя залишилась не відкритою.
Про злочин НКВС свідчить стала у парку біля замку. На чорній гранітній плиті слова: «Люди схиліть голови! Тут поховані жертви московсько-більшовицького терору, замордовані у бережанській тюрмі в червні 1941 року. Світла пам’ять!»
«Цей край знає правду про УПА»
Приклади національно-визвольної боротьби після Другої світової війни широко відомі й у Європі. Рухи опору, що створювались у центральній та східній Європі для боротьби з нацизмом, після війни продовжували її із комуністичним окупантом. У Польщі – це Армія Крайова, у країнах Прибалтики – Лісові брати. Однак найдовше тривав спротив представників українського визвольного руху – вояків Української повстанської армії та збройного підпілля Організації українських націоналістів, що діяли у 1942-1956 роках. Армія змогла протистояти спершу нацистському окупаційному режиму, а згодом і Радянському Союзу. Тривалий час її очолював Роман Шухевич.
Як розповів краєзнавець Микола Проців, у селі Рай Бережанського району головнокомандуючий УПА перебував у червні 1945 року протягом місяця на квартирі, яку підібрала зв'язкова Галина Дидик. Сюди вона доставляла усю необхідну для нього інформацію, дбала про харчування, слідкувала за станом здоров'я. У цей час НКВС активізувала роботу щодо викриття і ліквідації керівного підпілля ОУН, створила оперативні групи для розшуку і ліквідації його керівників. Тож незабаром ця криївка була виявлена і Роман Шухевич змінив місце проживання. За словами Миколи Проціва, останнім часом з відкриттям засекречених архівів СБУ, стали відомі обставини загибелі головнокомандуючого УПА. Він припускає, що Галина Дидик під час облави, унаслідок якої загинув керівник УПА (5 березня 1950 року біля м.Львова), не витримала тортур і виказала місце, де він переховується. Проте чи існують цьому документальні підтвердження? Відомо, що Галина Томівна у грудні 1952 була засуджена на 25 років виправно-трудових таборів, звільнена у 1971 році. Померла 24 грудня 1979 року, похована в м.Бережани. Рішенням міської ради їй та Роману Шухевичу присвоєне звання «Почесний громадянин міста Бережани» посмертно.
«Українська земле, дякую тобі за приклад вірності Євангелії»
Ці слова належать Папі римському Йоанну Павлу ІІ, який 24 червня 2001 року відвідав Україну. Проїжджаючи через Тернопільську область, він завітав до Бережан. Відвідав Римо-каталицьку парафію св.апостолів Петра і Павла. Як розповів Микола Проців, проїзд Папи через Тернопільщину був не випадковим. Адже встановлено, що він має українське коріння по материнській лінії, що з селища Кременець. Офіцер Війська Польського у відставці Кароль Войтила-старший та його дружина Емілія Качуровська навряд чи могли уявити, що їхній другий син стане главою Римо-католицької церкви. Восени 2008 року був відкритий бюст Івану Павлу ІІ. Виготовили його у Польщі. На пам'ятному знакові українською та польською мовами викарбувано напис: «Українська земле, дякую тобі за приклад вірності Євангелії. Йоанн Павло ІІ. Київ. 24 серпня 2001 року».
Пам’ятки архітектури національного значення
Економічне і культурне життя Бережан пожвавили і вірменські поселенці, які з'явилися тут у XV ст. Місто приваблювало людей з далекої Вірменії своїми могутніми замковими мурами, що обіцяли спокій і безпеку, чудовими природними умовами, традиційною українською гостинністю, а також урядовими привілеями, наданими для розвитку торгівлі і ремесел. Вулиця, на якій упродовж десятиліть селилися вірмени, так і називалася – Вірменська. Значний відсоток населення Бережан становили євреї, які займалися переважно торгівлею. У 1764 р. в Бережанах з'явилася Вірменська церква в стилі барокко. Від вулиці вона обведена муром. Тут же — каплиця з трьома аркадовими гніздами для дзвонів.
Галерею визначних пам’яток архітектурної спадщини представляє церква Святої Трійці, вкраплена в західному кварталі Ринкової площі. У 16-18 століттях була дерев’яною. Сучасна, змурована в 1768 році та реконструйована в кінці ХІХ ст., є головним храмом міста та пам’яткою національного значення. Тут зберігаються образ Матері Божої Римської, подарований Папою Бережанам на початку 17 ст., та фрагмент мощів Івана Хрестителя, привезений у місто в 1673 році.
Серед пам'яток архітектури привертає увагу Троїцький храм. Ця еклектична готично-ренесансна споруда постала у першій половині XVII ст. З тих часів до нас дійшли лише фрагменти її давніх стін з характерними для середньовіччя підпорами. Церква не раз перебудовувалася, особливо у 1893-1903 рр., коли її прикрасили двома вежами й банею.
З Бережанами пов'язані імена багатьох діячів науки та культури. Протягом тривалого часу тут була єдина на всю округу гімназія. Тут у 1825-1829 рр. навчався майбутній зачинатель нової української літератури в Західній Україні М. С. Шашкевич (1811-1843). Це він разом зі своїми приятелями – членами «Руської трійці» І. Вагилевичем і Я. Головацьким видали альманах «Русалка Дністрова», першу в Галичині книжку живою українською народною мовою, яка, за визначенням І. Франка, стала явищем наскрізь революційним.
У ті часи в Бережанській гімназії вчився відомий польський композитор Антон Орловський (1811-1861). Учнем 7-го класу він поклав на музику перший сонет А. Міцкевича. Цей твір довгі роки виконувався в концертах.
У цьому містечку є дворик, де проживала родина Лепких. Обоє братів були непересічними письменниками, а тетралогія Богдана Лепкого про Мазепу у часи незалежності фактично стала потужним чинником суспільної реабілітації цієї історичної особи.
Ольга Кизименко
