29 липня 1941 року у московській газеті «Правда» було надруковано Указ Президії Верховної Ради СРСР про нагородження орденами групи військових інженерів за видатні заслуги у справі винаходу та конструювання одного з видів зброї, яка піднімає бойову міць Червоної армії. Одному з винахідників було присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці. На той час у країні усього кілька осіб, у їх числі Сталін, знали, що ховається за словами указу – одного з видів зброї.
**********
Ранній світанок 14 липня 1941 року. Залізнична станція Орша. На ній зосереджено значні сили гітлерівців, звідси вони мають намір нанести могутній удар у напрямку Вітебська. За кілька хвилин до початку наступу вранішню тишу розірвали нечуваної сили вибухи. Цю подію пізніше командир 53-ї дивізії генерал-лейтенант Г. Аласков описав так. «Ми на спостережному пункті заніміли, коли почули перший залп із страшним ревом, свистом, скреготом слідом за величезними клубками червоно-чорного диму, небо покреслили над нашими головами палаючі комети. І все – за якусь мить. Я припав до стереотруби. Розумом важко осягнути, що діялося кілометрах у чотирьох від нас. Що там танки і машини – горіла навіть земля!». Вогневий шквал невідомої досі артилерії навіяв на фашистів шалений жах. Гітлер негайно відгукнувся на подію наказом. «Противник має автоматичну багатоствольну вогненну гармату. Постріл здійснюється електрикою. Під час пострілу утворюється дим. При захопленні таких гармат негайно доповісти». Однак грізний наказ фюрера німцям не вдалося виконати до кінця війни: нова радянська гармата виявилася невловимою.
Читач, певне, здогадався, що мова йде про легендарну реактивну установку БМ, більше відому під назвою «Катюша». Бойове хрещення цієї унікальної і єдиної у своєму роді гармати і відбулося під Оршею. Командував обслугою «Катюші» капітан Іван Фльоров. Восени 1941 року під час наступу нацистів на Москву сам на сам з відбірною гітлерівською дивізією опинилися усього вісім установок «Катюш» дивізіону гвардії підполковника Бориса Юсупова. За три дні артилеристи буквально спалили дивізію, що поспішала у Москву на парад, уже призначений Гітлером. У ті дні Б. Юсупов записав у своєму щоденнику: «З 10 по 30 грудня 1941 року за участю дивізіону «Катюш» у складі 5-ї армії визволено від окупантів 200 населених пунктів. За 20 днів дивізіонами моєї групи знищено до десяти тисяч солдатів і офіцерів німецької армії».
ЯК НАРОДЖУВАЛАСЯ ЗБРОЯ ПЕРЕМОГИ
На території Петропавлівської фортеці Петербурга розташований музей «Газодинамічна лабораторія», що входить до складу Державного музею міста. В експозиціях цього оригінального закладу відбита історія реактивної техніки від першої гармати до сучасних ракетоносіїв, які доставляють космічні апарати у міжпланетний простір. Відкривається експозиція першого залу портретом Олександра Дмитровича Засядька – уродженця села Лютенька тепер Гадяцького району Полтавської області. Був учасником усіх війн, що їх проводила Росія у 1799-1829 роках, у тому числі російсько-французької 1812 року. З раннього віку захопився створенням бойових порохових ракет. Як виходець з козацького середовища, Олексій добре знав про хлопавки, які застосовувалися у боях з турками і татарами запорожці. Ті хлопавки – прообраз ракет: вибухова селітра запаковувалася у папір. Пакет підпалювали і кидали назустріч наступаючої кінноти. Хлопавки підскакували, мов жаби, перестрибуючи з місця па місце. Перелякані коні різко повертали назад, скидали з себе вершників. Олександр Засядько поклав у основу своїх ракет властивості хлопавок.
У 1815 році вчений приступив до створення бойових порохових ракет, сконструював пускові установки для залпового вогню, винайшов оригінальну ракету вибухової дії. Свої винаходи він демонстрував у Петербурзі у 1817 році. Ракети виготовлялися у Могильові, в заснованій Засядьком піротехнічній лабораторії. Його роботи, як і винаходи інших умільців дозволили створити у 1826 році постійний ракетний заклад для масового виробництва ракет. Справу О. Засядька продовжив інший виходець з України – Костянтин Іванович Константинов (1818-1871). Для визначення закону руху ракет він сконструював ракетний балістичний маятник, схема якого представлена у книжці «Про бойові ракети». Заслуга вченого у тому, що він заклав основи науки про бойові ракети.
У архіві Третього жандармського відділення після жовтня 1917 року було знайдено оригінальний проєкт реактивного літального апарата, призначеного для польоту людини в атмосфері. Він належав народовольцю Миколі Кибальчичу (1853-1881), уродженцю села Короп, тепер селище міського типу Чернігівської області. З величезною увагою читають сьогодні екскурсанти рядки, написані рукою винахідника і звернені до майбутніх поколінь: «Перебуваючи у в’язниці, я пишу цей проект. Якщо моя ідея буде визнана до втілення, я буду щасливий тим, що надам велику послугу Вітчизні і Людству». Один з піонерів ракетної техніки, хто займався питаннями міжпланетних сполучень – Юрій Кондратюк (1897-1942). Проживаючи у Малій Висці у 1921-1925 роках, вчений працював над книжкою «Завоювання міжпланетних просторів». Цей оригінальний твір, який теж зберігається у музеї, мав вплив на багатьох учених і конструкторів ракетної техніки. Його наукові пропозиції реалізовані і реалізовуються успішно і в наші дні, зокрема, посадка ракет з використанням гальмування атмосферою.
Отже, міцну і надійну теоретичну і практичну базу своїх попередників мали безпосередні винахідники легендарної «Катюші». Як помітив читач, названі попередники – вихідці з України. Звичайно, я у жодному разі не принижую роль у створенні реактивної техніки представників інших національностей. Самі лиш прізвища основоположників ракетодинаміки і міжпланетних сполучень К. Ціолковського, вчених М. Жуковського, І. Мещерського, І. Грава багато чого говорять. І все ж…
ТО ХТО Ж ВИНАХІДНИК?
Минуло майже 90 років з того дня, коли на озброєння Червоної армії були прийняті перші реактивні снаряди (РС) та пускові установки (ПУ). Тобто те, що пізніше почало зватися «Катюшею». Але до цього часу не з’ясовано – хто ж був винахідником уславленого ракетного міномета? Відомо, наприклад, що знаменитий танк Т-34 створив інженер-конструктор М. Кошкін. С. Ілюшин, О Яковлєв, М. Полікарпов, А. Туполєв – творці бойових літаків, без яких важко уявити перемогу над гітлерівцями.. Усі ці учені-винахідники мали за життя славу, найвищі звання і державні нагороди. Їхні імена знаходимо на сторінках енциклопедій, наукових виданнях тощо. Щодо основного конструктора (конструкторів) реактивного снаряда для «Катюш», то тут багато плутанини і відвертих вигадок. Дивина? Аж ніяк: така вже дивна історія колишньої Країни Рад та її талановитих і чесних людей. Щоправда, свого часу ім’я винахідника РС було оприлюднено і гідно відзначено.
12 квітня 1942 року, коли «Катюша» показала на що здатна, всесоюзний журнал «Огоньок» під загальним заголовком «Лауреати Сталінської премії» надрукував фотографії людей, які відзначилися у службі фронту – вчені, артисти, художники. Серед інших знаходимо фото людини у військовій формі. Під ним підпис: «Герой Соціалістичної Праці Андрій Григорович Костиков». Звання присвоєно «за видатні заслуги у справі винахідництва та конструювання одного з видів зброї, яка примножує міць Червоної армії». Та минуло майже півстоліття, і той самий «Огоньок» у кінці 1988 року надрукував портрет того ж Костикова з написом жирним шрифтом: «Лжебатько «Катюші». Інший московський журнал «Агітатор» вимагав позбавити Костикова усіх нагород, звань і відзнак. Ще раніше ім’я цієї людини зникло зі сторінок газет і журналів, його викреслили з енциклопедій. Жодної згадки про винахідника немає у музеї газодинамічної лабораторії. Що ж сталося?
ЧОРНА ДЯКА ЗА ВІРНУ СЛУЖБУ
Восени 1928 року у газодинамічну лабораторію прибув на роботу випускник військово-технічної академії ім. Ф. Дзержинського Георгій Лангемак. Тридцятилітній інженер-артилерист очолив перший сектор, у якому зосереджується робота для створення реактивних снарядів. Здібний спеціаліст відразу привернув увагу приємною зовнішністю, досконалим знанням кількох мов, інтелігентними манерами на роботі і в побуті. Георгій, на відміну від деяких інших працівників лабораторії не приховував свого дворянського походження, родових німецьких коренів. Народився він 26 червня 1898 року у Старобєльську на Луганщині, але сім’я невдовзі переїхала до Єлисаветграда (тепер Кропивницький). Тут Георгій на відмінно закінчив чоловічу класичну гімназію. Потім був філфак Петербургського університету, військова служба. У 1919-му Лангемак вступає до Червоної армії, стає командиром батареї, начальником артилерії Кронштадта. У 1923-му він студент академії. На той час, коли Лангемак прийшов у лабораторію, у ній працювало десять спеціалістів. Сектор, який очолив Георгій Еріхович, приступив до розробки порохових реактивних снарядів. Влітку 1932 року проведено їх перше випробування. Відразу після цього на базі лабораторії у Москві був організований перший у світі Реактивний науково-дослідницький інститут (РНДІ). Начальником його призначили генерала І. Клейменова, першим заступником і головним інженером Г. Лангемака, заступником С. Корольова. Загальне керівництво здійснював В. Глушко. Паралельно з реактивними снарядами розроблялися зразки пускових установок.
У грудні 1937 року реактивні міномети були готові і поступили на озброєння Червоної армії. Встановлювалися вони під крилами літаків. Перше випробування нової зброї відбулося на Холгін-Голі у радянсько-японській війні. Воно пройшло успішно. Але творці небаченої у світі зброї не могли порадіти своїм винаходам. 1 листопада 1937 року вони були на випробуванні свого дітища, а другого дня їх несподівано заарештували енкаведисти. З видатних вчених зробили ворогів народу за традиційним звинуваченням – шкідництво. У січні 1938 року були розстріляні І. Клейменов і Г. Лангемак. С. Корольов і В. Глушко одержали по 10 років концтаборів, змушені були робити свої геніальні винаходи за колючим дротом у так званих шарашках. Пізніше вони стануть творцями космічної техніки, їх обох удостоять двох Золотих Зірок Героїв Соцпраці, присвоять звання лауреатів Сталінської, Ленінської, Державних премій, вони отримають заслужене світове визнання. Життя їхнім колегам, з якими закладали основи створення зброї перемоги над нацизмом і космічних кораблів, не повернути. Добре, що хоч якійсь частині репресованих ракетників вдалося вижити і довести задуману справу до кінця.
Що стосується лжебатька «Катюш», то це і є однією з таємниць історії створення надсекретної зброї. У колишньому СРСР на час його розвалу точилися (подекуди не змовкають і досі) суперечки – хто ж справжній батько «Катюші»? Не забув, читачу, людину, яку спочатку оголосили головним конструктором міномета, удостоїли найвищих звань, а потім викреслювали з енциклопедій? Так ось, під час перегляду справ репресованих виявилося, що на Г. Лангемака, І.Клейменова, С. Корольова та В. Глушка, ще кількох їхніх колег було зроблено донос претендента на місце керівника інституту і проєкту А. Костикова. Він надіслав листа на ім’я комісара держбезпеки М. Єжова, у якому звинуватив у шкідництві Клейменова, Лангемака, Глушка і ще кількох співробітників інституту. Це був не єдиний його сигнал про ворогів народу. Костиков таки добися свого – очолив установу, скористався плодами праці своїх жертв, отримав і патент на винахід, і звання Героя Соцпраці та премії. Пізніше, як мовилося, він усього цього був позбавлений і оголошений лжебатьком «Катюші».
Та на початку 90-х років минулого століття ім’я Костикова знову з’являється на сторінках деяких московських видань. Його називають головним конструктором «Катюші», факт доносу на колег спростовується. Друкуються його портрети укупі з іншими начебто причетними до виробництва зброї особами. Автори публікацій – журналісти московських газет намагаються реабілітувати Костикова, роблять з нього трохи не ангела небесного і генія земного. Однак, далі газетного бруду ніхто відкрито на захист донощика не став, бо не існує відповідних документів. Посилання на те, що у справах допитів Георгія Лангемака і його товаришів відсутнє прізвище донощика, безпідставне. Своїх стікачів НКВС ретельно оберігало і приховувало, у жодну справу допитів вони потрапити не могли. А ось син одного з авторів розробки реактивної техніки В. Глушка О. Глушко, перебуваючи у Кіровограді (Кропивницькому), зайшов до редакції газети «Кіровоградська правда» і передав нам матеріали, які вийшли у газеті під заголовком «Хто посадив автора «Катюші» Г. Е. Лангемака… (Опубліковано 10 липня 2007 року). Незадовго перед цим я писав репортаж про відкриття на будівлі колишнього гарнізонного клубу нашого міста меморіальної дошки на честь Г. Лангемака. Майже одночасно у Москві на Донському цвинтарі віднайшли вкрай занедбану могилу автора реактивних снарядів і встановили на ній пам’ятну дошку.
Після багатьох років замовчування імена вчених-ракетників Г. Лангемака та І. Клейменова занесено до сучасних російських, українських та інших енциклопедій, про них пишуть у книжках і знімають фільми з них знято тавро ворогів народу. Їхній геніальний винахід – легендарна «Катюша» – заслужено одержала назву зброї перемоги. Після війни десятки цих диво-мінометів установлено на п’єдесталах різних населених пунктів, як свідків мужності, героїзму, подвигу нашої науки, усього народу у боротьбі з гітлерівським нацизмом. Одна з «Катюш» зайняла своє гідне місце на площі у Кропивницькому. У битвах за наше місто у січні 1944-го гвардійські реактивні міномети відіграли провідну роль у розгромі окупантів. Нові покоління повинні пам’ятати правду про подвиги людей, чим розумом і руками створено зброю, яка не дозволила гітлерівському нацизму поставити на коліна слов’янські народи, українців у їх числі. Григорій Еріхович Лангемак – фахівець високого рівня. Йому належить не тільки практична розробка реактивних снарядів для незнаних до нього мінометів. Він першим увів у мовний обіг слово космонавтика, без якого сьогодні важко уявити світ, у якому ми живемо.
Юрій Матівос
Світлини: міномет «Катюша» у бою і на п’єдесталі у Кропивницькому; Георгій Лангемак – інженер і політв’язень; меморіальна дошка у Кропивницькому; могила подружжя Лангемаків на Донському цвинтарі Москви