Ні, мова не про лікарів, на яких сьогодні дивиться уся країна, та що там країна – весь світ, – і без яких ми геть беззахисні перед вірусом, і не тільки з короною. За ними стоять медсестрички, на чиї руки лягає левова частка турбот у лікуванні хворого, майже уся конкретна робота, щоб виходити його, поставити на ноги. І при цьому якось непомітно учора минув Всесвітній день медичної сестри.
А між тим, у нинішній ситуації вони ризикують не менше, ніж лікарі: серед медичних працівників нашої області, що підхопили цей клятий нинішній вірус, 42 лікарів і 58 медсестер. Не завжди вони захищені, як слід, не завжди у критичних ситуаціях про них згадують і пам’ятають. Коли потрібна допомога – так, а коли слід потурбуватися про них – рідко.
Опитала кількох своїх знайомих – пам’ятають своїх лікарів, а от медсестер майже ніхто. На жаль, і я не пригадую ім’я і прізвище тієї медсестрички, яка кілька років тому чергувала у реанімаційному відділенні тодішньої другої лікарні. Я не належу до тих, хто часто хворіє, але так трапилось, що потрібна була термінова операція і мене буквально витягли із того світу. Хто був у такій ситації, знає, як то воно – приходити до себе після операції. Медсестрички – і до, і після операції були для мене як ті янголи-охронці. Досі не можу зрозуміти, чим медсестра не вгодила моїй сусідці по палаті. У неї була набагато легша операція, ніж у мене, але син займав якусь керівну посаду у тодішщній Кіровоградській райдержадміністрації. І та пані вередувала, як мала дитина. Врешті, написала скаргу на медсестру. Абсолютно несправедливу. Пам’ятаю, як та молода жіночка плакала від образи…
Та, на щастя, працієнти не всі такі. Ось яку історію розповіла кропивничанка Тетяна Бородіна:
– Я багато років страждала бронхітом. Лікарі визнали, що він у мене із астматичним компонентом і направили у алергологічне відділення нашої обласної лікарні. Один із основних чинників лікування там були сеанси у соляній кімнаті. А це не так просто – зайшов і дихай. Є багато нюансів, треба навчитися це робити правильно, з максимальною користю і ще й так, аби не заважати іншим пацієнтам. У мене, мабуть. не вистачило б стільки терпіння, щоб так спокійно, і з посмішкою не один раз (хворі, а то ще й літні люди не відразу усе розуміють і сприймають) пояснювати, повторювати, показувати. А медсестра відділення Тетяна Боліла уміє це все робити наскільки доброзичливо й лагідно, що її голос і слова і досі у моєму серці. Кілька років я приймала по десять сеансів у соляній кімнаті і щоразу відчуття теплоти й позитиву не лише не зникає, а й підсилюється.
Радісно, що є такі люди. А особливо важливо, коли це медсестри – ті, що зцілюють від болю.
Світлана Орел
P.S. Сподіваюсь, медсестри не образяться на гумористичний малюнок Олега Гуцола, який сьогодні – гість нашого сайту.
