Вікентій (справжнє ім'я Вікенс або Чеслав, Честослав,) Вячеславович Хвойка – український та чеський археолог, подвижник, першовідкривач і засновник української археології. У ці дні – його 175-річчя.
В. Хвойка народився в с. Семін на Ельбі в тодішній Австро-Угорщині (нині Пардубицький край Чехії) та походив зі збіднілого шляхетського роду. Закінчив комерційне училище в м. Хрудім, проживав у Празі. Двадцятишестирічним переїхав на постійне проживання до Києва. Від 1898 р. й до кінця життя він мешкав у будинку на Подолі, на вулиці Ігорівській, 9/1 (ріг Братської).
Викладав німецьку мову і малювання, успішно займався сільським господарством, вирощував хміль та впроваджував культуру чеського проса – росички. Цей досвід узагальнив у роботах "Росичка" (1885), "Хмелеводство и уход за ним" (1891).
Археологією Хвойка зайнявся на початку 1890-х рр. Його становленню як археолога, крім самоосвіти, сприяло спілкування з В. Антоновичем та Ф. Вовком. Кошти на проведення розкопок здебільшого отримував від меценатів М. А. Терещенка та Б. Ханенка.
В. Хвойка перший започаткував нову наукову добу в дослідженнях палеоліту України, відкрив ранньослов’янські археологічні культури на теренах України та пам’ятки давнього Києва. Найбільшим відкриттям В.Хвойки стало відкриття в 1896 р. унікальної стародавньої землеробської культури IV – III тис. до н. е., яку він назвав Трипільською – за назвою с. Трипілля (нині Київська обл.), поблизу якого він зробив свої перші розкопки давнього поселення. Трипільська культура – одна з ранніх розвинутих землеробських культур у світі. В. Хвойка відкрив і досліджував палеолітичну Кирилівську стоянку в Києві (1893-1900), старожитності, що отримали назви трипільської культури (1893), зарубинецьку культуру (1899), черняхівську культури (1899), пам’ятки міста Володимира в Києві (1907), рештки літописного Білгорода (1909-14).
Хвойка досліджував городища скіфських часів – Шарпівське, Мотронинське, Новобудківське, Пастирське городище, давньоруські пам’ятки – кургани біля Коростеня, Овруча та в Китаєві (урочище на околиці Києва), ремісничі майстерні на Замковій горі в Києві, городище та могильник у Витачеві, могильник у с. Броварки (нині село Гадяцького р-ну Полтавської обл.), залишки мурованих споруд у Чигирині, а також численні кургани різного часу.
Науковий доробок археолога – 36 наукових праць. Роботи Хвойки поклали початок створенню джерельної бази для археологічного вивчення давньої історії Середнього Подніпров’я. В основу своєї концепції вчений поклав принцип автохтонізму. Він доводив, що в цьому регіоні з доісторичних часів проживало населення, одним з наступників якого в майбутньому стала південно-східна гілка слов’ян.
Найвизначніші археологічні відкриття В. Хвойки:
- Стійбище первісних мисливців на мамонтів – Кирилівська пізньопалеолітична стоянка – перша досліджена пам'ятка кам'яного віку в Східній Європі. Знахідкам, як і залишкам вогнищ від житлових споруд, понад 12-15 тис. років. На глибині від 20 до 22 метрів було знайдено велику колекцію кам’яних знарядь праці, сліди вогнищ, кістки 67 мамонтів, а також левів, носорогів, печерних ведмедів. Особливо цінною знахідкою стали зразки первісного мистецтва – ікла мамонта, оздоблені орнаментом. Вчені датують Кирилівську стоянку періодом 17-25 тисяч років до нашої ери.
- Трипільська рільнича цивілізація, що існувала на Подніпров'ї у IV – III ст. до н.е. Назвав її за найбільшим на знахідки місцем – в околицях села Трипілля на Київщині. Вона є найпівнічнішою периферією давніх цивілізацій Стародавнього Сходу.
- Могильники двох археологічних культур – зарубинецької (ІІ ст. до н. е. – І ст. н. е.) та черняхівської (ІІІ – V ст. н. е.). Відкрив їх у 1898-1899 роках на березі Дніпра біля села Зарубинці на північ від Канева, а також поблизу села Черняхів під Кагарликом. Виявлені археологічні пам'ятки вперше довели значні впливи кельтської та провінційно-римської кльтур у глибині Південно-Східної Європи.
- Фундаменти мурованого князівського палацу часів Київської Русі на Старокиївській горі, у садибі лікаря Петровського неподалік Десятинної церкви. А 17 серпня 1907-го тут розкопали велику братську могилу жертв татаро-монгольської навали Києва 1240 р.
- Давньоруське князівське місто-фортецю Білгород у селі Білгородка під Києвом. Розкопав 1909-1914 років. Виявив тут потужні оборонні споруди, залишки кам'яного храму ХІІ ст., величезний колодязь тощо.
Вікентій Хвойка, за національністю чех, палко любив Київ, вважав його своєю другою батьківщиною. Він мріяв, щоб усе ним знайдене і напрацьоване залишилося саме тут, у Києві. На щастя, більшість колекцій, ним здобутих, таки зберігається в Національному музеї історії України, якому сам Хвойка присвятив майже 20 років свого життя.