У 1917 році в історії України розпочалася нова епоха – доба Української революції. Її очолювали соціалісти: Михайло Грушевський, Володимир Винниченко, Симон Петлюра, для яких Перше травня було значним соціалістичним святом. То ж не дивно, що 1 травня було оголошено державним святом в УНР, яке вперше в незалежній Україні мали відзначити в 1918 році. Але це свято для лідерів Центральної Ради зіпсував державний переворот Гетьмана Павла Скоропадського 29 квітня 1918. Він ліквідував соціалістичний напрям розвиток української державності, але саме свято 1 травня скасувати просто не встиг. Тому 1 травня 1918 року, який був затверджений УНР вихідним днем, у Єлисаветі пройшла святкова демонстрація центральними вулицями міста. Коли хода підійшла до міської управи, на якій майоріли червоний та синьо-жовтий прапори, хтось із учасників демонстрації вигукнув: «Да здравствует красное знамя!», і відразу ж пролунала відповідь від іншого учасника: «Нехай живе Україна!». Між учасниками ходи розпочалися конфлікти.
Після першого травня червоний прапор в Єлисаветі протримався поряд з синьо-жовтим недовго. Осавул Гриценко, як представник гетьмана П. Скоропадського, помічник повітового коменданта Єлисаветграда, надіслав вимогу до міського голови Крамаренка зняти червоний прапор до 17:00 30 червня 1918 року. У відведений час прапор не зняли, тому Гриценко наступного дня зняв прапор власноруч. Міська дума не пішла на конфлікт з Києвом та продовжила роботу під синьо-жовтим прапором.
Міська дума Єлисаветграда
1-го травня 1919 року у День солідарності трудящих в Олександрії та Єлисаветграді найбільших містах сучасної Кіровоградської області, що в центрі України, перебували війська отамана Никифора Григор’єва, які теж були прихильниками соціалістичних, але не більшовицьких ідей. Тому знову першого травня без конфліктів прапорів та гасел не обійшлося. Олександрієць А. Дамський – свідок першотравневої демонстрації в Олександрії, яка була столицею отамана Григор’єва, в 1919 році:
«1 травня демонстрація. Григор’євці пройшли Олександрією. Григор’єв їхав на коні. Звідкись з’явилися попи в одязі з кадилом та хоругвою й хотіли його благословити. Григор’єв махнув рукою, щоб вони пішли. Далі його промова українською мовою на кургані. Привітав зі святом 1-го травня, але жодного слова про партію (напевне про більшовиків – прим. Ю. М.)».
Олександрія, григор’євці на вокзалі
За подібним антибільшовицьким сценарієм пройшов мітинг в Єлисаветграді:
«Під час демонстрації на Дворцовій та Великій Перспективній у відповідь на привітання парткому й радянського виконкому григор’євці раптом стали гукати: «Слава Україні!». Після демонстрації повстанці захопили телефонний та телеграфний зв’язок, розігнали приміщення НК, парткому, штабу комуністичного батальйону, продзагону та більшовицький військовий комісаріат».
Никифор Григор’єв (1919, маловідоме фото)
У 1920 р. більшовики з третьої спроби таки утвердилися на українських теренах, але першотравневі свята не всюди пройшли за їхнім сценарієм. Зокрема, військовий комендант Єлисавету Іван Калько під час святкування 1-го травня 1920 року перебував у Добровеличківці. Спогади від святкування, організованого місцевими освітянами, в нього залишилися не найкращі! Такого знущання над комуністичною ідеологією він явно не очікував, та ще й у такий день, про що написав детальний звіт:
«1-го мая будучи в кратковременном отпуске в Добровеличковке, Липняжке и др. сёлах предусмотрел много недоброжелательного. Можно сказать, чуть ли не сплошь и рядом учителя в данных сёлах явные контрреволюционеры. Например, в день праздника Тараса Шевченка раздавали книжечки ученикам «Життя и праця батька Украины Семена Петлюры» с его «малюнком», где явно выступали за самостийную Украину и против московских комиссаров, что было обнаружено, в наказе отстаивать самостийную национальную Украину…
Во время празднования первомайского праздника – всецело праздник был проведён на самостийных началах при двух желто-блакитных флагах, которые носила Добровеличковскачя освита и некоторые из учителей… Как у семинаристов, так и у гимназистов на груди были приколоты желто-голубые банты. Почему приходилось и на следующий день ещё снимать таковые банты с проходивших… На что имеется вещественное доказательство – протокол, поданный в партком Елисаветграда».
документ Добровеличківка (1 травня 1920 р.)
Але й на цьому звіт І. Калька про перебування в Добровеличківці не завершився. Він вирішив оглянути семінарію і знову був неприємно здивований:
«Обходя классы я нигде не обнаружил портретов вождей революции кроме киотов и икон, стоящих и висящих по стенам».
Дійсно, директору семінарії, якого більшовик Калько згадав у звіті як «добродій Задєрака», важко було замінити зображення святих обличчями атеїстів, войовничих безбожників.
Проблеми з патріотичним директором Задеракою виникли навіть під час першотравневих танців:
«Во время нахождения красноармейской воинской части в Добровеличковке на вечере в семинарии некоторые ученицы отнеслись к военкому 461-го полка с добродушием, на что голова семинарии сделал публичное порицание ученицам, спросив какое они имели право танцевать с коммунистом-красноармейцем….»
І. Калько зробив висновок про негативний вплив Задераки на свідомість мешканців Добровеличківки:
«явно и понятно, что если пример будет подавать учитель, то что же будут говорить крестьяне…».
Доля Задераки – сміливого та патріотичного директора Добровеличківської семінарії невідома, а от його колега, директор Глодоської гімназії Нечипоренко, опинився в Єлисаветградській в’язниці. Зокрема, про нього згадував Ю. Горліс-Горський у книзі «Холодний Яр», коли описував там своє перебування.
Тим часом більшовики приборкали опір повстанців та остаточно окупували терени Центральної України в 192-1922 роках, тому наступні святкування відбувалися вже під червоними прапорами. А Перше травня вони перетворили на своєрідне квазірелігійне комуністичне свято з усіма його псевдорелігійними атрибутами. Насамперед воно мало витіснити Паску та інші релігійні символи, отож, Святу Трійцю замінили трійцею комуністичною: Марксом, Енгельсом, Леніним! Її мали також нагадувати гасла: «Мир! Труд! Май» та «Ленин! Партия! Комсомол!». Ікони замінили портретами вождів, а хресні ходи демонстраціями до комуністичних свят: 1 травня та 7 листопада. 9 травня у цьому переліку комуністичних свят з’явився лише з 1965 р. Ці паради – своєрідні комуністичні хресні ходи мали нагадувати людям про те, що так вони наближають комуністичний рай – комунізм, який на відміну від справжнього Раю таки буде побудовано на Землі. Ну, спочатку на 1/6 частині суші, а потім вже на всій планеті. Герб СРСР із зображенням земної кулі прозоро натякав на це. А щоб громадяни остаточно їм повірили, молитву замінили гімном СРСР, яку всі повинні були знати як «Отче наш…». Скріпити віру в комуністичний рай мала віра в вождя Леніна, який був тепер замість Бога, та поклоніння його нетлінним мощам в мавзолеї, куди треба було здійснювати паломництво! Згодом з’явилися і свої мученики в боротьбі за «комуністичну віру» – Павлік Морозов!
Кіровоград 1938 рік
Така квазірелігія активно впроваджувалуся в мізки громадян протягом 1921-1941 років. Про справжній зміст цього свята – боротьбу за права трудящих забули. У 1940 збільшили робочий тиждень до шести днів та тривалість робочого дня до 7-8 годин. Частину зарплати відбирали махінаціями з облігаціями держзайму, а ще регулярно на прохання трудящих підвищували ціни на продукти харчування.
22 червня 1941 року розпочалася німецько-радянська війна, яку комуністи відразу квазірелігійно оголосили «священною»! Переслідування священників цьому не завадило, закриття та руйнування церков також! Нагадую, що одним із завдань другої п’ятирічки (1933-1937) мала бути остаточна ліквідація всіх храмів на теренах СРСР. Комуністи навіть охрестили її безбожною, але з цією фортецею вони не впоралися. Таки були твердині, які не змогли взяти більшовики!
Наступ Вермахту в 1941-1942 рр. був успішним. Тому два наступні першотравневих свята мешканці Кіровограда, названого на честь Кірова, «комуністичного апостола», а згодом «мученика», насправді ж організатора Голодомору 1932-1933, як ініціатора впровадження Закону про п’ять колосків, зустріла під владою нацистів. Для націонал-соціалістів Перше травня теж було святом! Щоправда, параду не було, а так все нагадувало День солідарності трудящих за СРСР. Краєзнавець Іван Петренко у книзі «Нацистський окупаційний режим на Кіровоградщині 1941-1944 рр.» дослідив як святкували День солідарності трудящих при німцях у 1942 та 1943 рр.:
«Як свої нацисти проголосили деякі пролетарські свята. Так у переддень Першотравневих свят кіровоградська міська управа повідомила, що робочий час на всіх підприємствах та установах скорочується на 2 год. 30 хв., а 2 і 3 – травня – вихідні! Зрозуміло звідки в міській управі з’явилася така ініціатива – Першотравень як робітниче свято відзначалося націонал – соціалістами регулярно та помпезно. Тож і Кіровоград належним чином готувався до нього».
Нацисти 1 травня
Ця підготовка дуже нагадувала Першотравень при іншому окупаційному тоталітарному режимові – радянському! Зокрема, вільний час мешканці міста мали використати з користю. Їм було наказано здійснити прибирання на підприємствах, подбати про фасади будівель і навіть прикрасити їх … червоними прапорцями! Щоправда зі свастикою. Нагадаємо, що червоний колір як колір соціалізму був основним у комуністів та нацистів. Отже, людей запрошували взяти участь у своєрідному нацистському суботнику!
Кіровоград 1942-1943
Особисто Еріх Кох підписав розпорядження, яким Перше травня знову оголошувалося вихідним днем! На всій території Рейхскомісаріату «Україна» урочисто святкували День солідарності трудящих! У цей день працювали тільки лікарні, установи зв’язку та магазини. За неробочий день, який припав на свято Міжнародної солідарності трудящих, всім робітникам і службовцям виплатили одноденну заробітну плату згідно тарифних ставок. Тим, хто цього дня все-таки працював, призначили премію в 100 % від посадового окладу. Також на 1 травня з нагоди свята в Кіровограді в заводських їдальнях робітникам приготували непогані святкові обіди: кожному робітникові відпустили по 1 кг страви з картоплі та по 0, 5 пива! Відповідне розпорядження гебіткомісар зробив завчасно 26 квітня 1943 року!
Отже, як бачимо, що турботу про окуповане населення нацисти виявили набагато краще за своїх попередників комуністів!
Перше травня 1944 -1945 рр. мешканці Центральної України відзначали вже під владою СРСР, згадок про святкові картоплю та пиво в архівах не виявлено. Проте паради тривали й надалі. За легендою жертвою однієї такої комуністичної ходи стала скульптура Аполлона на вулиці Дворцовій. Кажуть, що оголений чоловік дуже смішив учасників ходи, які несли портрети вождів комунізму і це неабияк дратувало партійних босів області. Спочатку Аполлона прикрили гербом СРСР, який нагадував трудящим, що невдовзі комунізм переможе на всій Землі, а потім прибрали, напевне, зі словами: «від гріха подалі».
Скульптура Аполлона, демонтована комуністами, м.Кіровоград
Офіційні першотравневі заходи тривали протягом усього існування СРСР й відбувалися, як правило, в добровільно-примусовій формі. Навіть аварія на Чорнобильській АЕС в 1986 році не стала перешкодою комуністам для проведення масових заходів. Лише з розпадом СРСР демонстрації поступово втрачали примус та масовість. Паска повернулся, а традиція святкувати Міжнародний день солідарності трудящих протрималася до нашого часу, щоправда вихідні скоротили лише до одного дня. 1 травня 2020 теж увійде в історію як найменш масове за кількістю учасників у формі пікніків зі згадкою про коронавірус, пандемію, карантин, забороною масових заходів та захисні маски, які люди носитимуть замість прапорців…
Юрій Митрофаненко, історик