У нас теж була школа-замок. Майже Гогвортс

Посеред жовтня виповнилось рівно 120 років з часу заснування особливого в історії нашого краю навчального закладу – Шамівської церковно-вчительської школи.

Фасад Шамівської ЦВШ зі східного та західного боків (фото датується орієнтовно 1899-1900 р., скан-копія з газети «Церковные ведомости»)

Цей заклад наближався за своїм типом більше до вчительських семінарій, тому народ називав його духовною семінарією за аналогією зі схожим, давно існуючим, навчальним закладом.

Заснування церковно-вчительської школи (далі – ЦВШ) було зумовлено нестачею кваліфікованих педагогічних кадрів для мережі церковних шкіл Російської імперії, які безкоштовно надавали початкову освіту. Планувалося, що ЦВШ забезпечуватимуть вчителями церковно-парафіяльні школи всіх рівнів, але на практиці виявилося, що вони готували педагогічні кадри для вищих ланок церковної освітньої мережі та духовенство.

Із 64 православних єпархій імперії лише в 20-ти з них були створені церковно-вчительські школи, таким чином, одна школа готувала педагогічні кадри не менше, ніж для трьох єпархій. За задумом Синоду, Шамівська ЦВШ мала забезпечувати кадрами три єпархії – Херсонську, Бессарабську та Таврійську (читай – вони ж губернії), але на ділі виявилося, що вчителі – випускники Шамівської ЦВШ працювали майже у всіх губерніях імперії.

На території українських земель існувало всього 5 таких ЦВШ. Вони розміщувалися переважно в містах. Із них лише Шамівська ЦВШ знаходилася у звичайному селі (тоді – с. Шамівка Дмитрівської волості Олександрійського повіту Херсонської губернії, з 1973 р. – населений пункт Шамівка включений до складу с. Дмитрівка Знам’янського району), хоча спочатку планувалося будівництво школи у повітовому центрі – м. Олександрія. Проте, сільське розташування школи не вплинуло негативно на її розвиток, адже згідно звітів обер-прокурора Синоду за різні роки цей навчальний заклад мав одні з найкращих показників серед ЦВШ імперії та був зразком для інших закладів аналогічного типу.

Однією з особливостей навчального закладу було те, що на відмінну від більшості ЦВШ імперії, для яких спеціально будувалися приміщення, Шамівська ЦВШ розміщувалася у колишньому родовому помісті Хорватів, у народі прозване замком Хорвата. Ця будівля була збудована італійськими майстрами у вигляді мініатюрного замку приблизно у третій чверті ХІХ ст. в архітектурному стилі еклектика. Весь маєток (включаючи парк, площею сім га, сад, орну та сінокосну землю, всі господарські будівлі і т.д.) був проданий власником дворянином Людвігом Йосиповичем Роговським (якому маєток перейшов у власність ще від Хорватів 1883 р.) у 1899 році Синоду під ЦВШ за порівняно невеликі кошти.

Шамівська ЦВШ була єдиною в Російській імперії школою серед церковно-вчительських (і не тільки серед цієї категорії шкіл), яка мала найбільшу земельну ділянку (площею понад 50 га), власні парк та розкішний виноградник, посаджений учнями. Це дало неабиякий поштовх до розвитку сільського господарства школи та розгортанню відповідної практичної бази для її вихованців.

У школі навчалися вихідці із різних губерній імперії. При школі існував гуртожиток. Станова приналежність учнів Шамівської ЦВШ була такою: 80% – селяни, 10% – міщани, 5% – діти духовенства, 5% – представники інших станів.

Школа приймала на навчання виключно чоловіків усіх станів, але тільки православної віри, не молодших 15 років та не старших 18 років, які закінчили курс двокласних шкіл чи інших навчальних закладів не меншого курсу та склали відповідні іспити. Стати учнем ЦВШ було доволі складно. По-перше, слід було здати досить жорсткі вступні іспити. Навіть якщо абітурієнт здав іспити на четвірки по п’ятибальній шкалі, з ймовірністю 90% його б не зарахували. По-друге, навіть будучи відмінником, здавши екзамени ідеально, але не маючи вокальних здібностей, у ЦВШ потрапити було неможливо. По-третє, будь-яка найменша провина в поведінці/навчанні, допущена раніше, для керівництва школи могла стати причиною відмови абітурієнту при вступі.

Навчальне навантаження було досить серйозним. Заняття розпочиналися о 6-й ранку та завершувалися о 20:30 (звісно, з перервами, сніданком, обідом та вечерею). Випускники школи отримували поряд з духовною та педагогічною освітою, фактично, хоч і не формальну, кваліфікацію садівників, лісників, бджолярів, городників, овочівників, виноградарів, квіткарів, агрономів! Вихованці цього закладу були універсалами, адже могли працювати майже у будь-якій школі, і викладати будь-який предмет, оскільки знань та вмінь, отриманих протягом навчання, для цього вистачало.

Від викладачів ЦВШ вимагалося мати академічну богословську освіту. Більшість викладацького складу школи складалася із випускників Київської духовної академії. Призначення та звільнення викладачів цієї школи здійснював виключно Синод.

Долі випускників та колишніх викладачів школи після встановлення радянської влади склалися дуже трагічно – майже всі вони стали жертвами репресій тоталітарного режиму. Головною причиною репресій для радянської влади була наявність у викладачів та випускників школи духовної освіти.

Шамівська ЦВШ була своєрідним центром підвищення кваліфікації педагогічних кадрів. На базі школи Єпархіальною Училищною радою періодично організовувалися літні короткочасні курси. Вчителі ЦПШ єпархії, які не мали педагогічної освіти (а частка таких вчителів коливалася у діапазоні 45%–55%), могли отримати у Шамівській ЦВШ свідоцтво на звання народного учителя, здавши спеціальний іспит. Більшість вчителів ЦПШ Олександрійського повіту мали свідоцтва, видані саме Шамівською ЦВШ.

Школа проіснувала 17 років, після чого її приміщення неодноразово зазнавало цілеспрямованих руйнувань. На базі Шамівської ЦВШ радянською владою була утворена сільськогосподарська профшкола, проте новозаснованою школою приміщення вже не використовувалося. Навчальним приміщенням профшколи (потім зоотехнічного, з 1931 р. – агротехнічного технікуму, з 1976 і по 2009 р. – професійно-технічного училища №39) відтоді стали використовувати сусіднє двоповерхове цегляне приміщення колишньої Шамівської "зразкової" двокласної церковно-парафіяльної школи, яке є наразі пам’яткою культурної спадщини місцевого значення та використовується в якості навчально-тренувального центру підготовки з автономного існування та виживання льотних екіпажів Кіровоградської льотної академії, не зважаючи на плачевний стан збереженості пам’ятки, що утворився протягом останнього десятиліття. Будівля колишньої церковно-парафіяльної школи ще й досі вважається у народі «духовною семінарією» та під такою помилковою назвою фігурує в пам’яткоохоронних документах.

Залишається нез’ясованим обставини та причини – чому згорів замок Хорвата – колишнє приміщення Шамівської ЦВШ. Автори фільму, присвяченого 280-річчю села Дмитрівка ("Дмитрівка – 280") зазначили, що «в 1922 р., через несправність опалення, замок згорів». У пам’ятному фотоальбомі 1983 р. «Встреча окончивших Дмитровскую школу семилетку в 1928-1929 г.», що зберігається при шкільному музеї «Пам'ять» філії Дмитрівської ЗШ I-III ступенів ОНЗ Дмитрівська ЗШ I-III ступенів ім.Т.Г.Шевченка є кілька світлин садиби, під однією з яких є напис: «Сгорел в 1919 г. и разобран на кирпичи для постройки свинарника в 1928 г.».

Місцевий краєзнавець І.М. Шкафарь у своєму рукописному історичному нарисі Шамівки у 1970-х роках писав про долю приміщення Шамівської ЦВШ: «Замок був ще до 1923 р. У ньому проживали вчителі [сільсько-господарської профшколи. – О.П.]. В підвалах були гуртожитки, кухня та їдальня. В 1923 році цей замок спалено чи то навмисне, чи то від невмілого поводження з печами … Розповідають, що цей замок горів десь близько двох-трьох днів. У 1924 році останки замку розібрали, цеглу було перевезено в Знам’янку. З цієї цегли побудували будинок райвиконкому, нині тут знаходиться районна поліклініка. Тож, від цього замку не лишилось і сліду».

На мою думку, замок Хорвата спіткала така сама доля, як більшість поміщицьких садиб на теренах колишньої Російської імперії, беручи/не беручи до уваги так звані нещасні випадки.

Від часів Шамівської ЦВШ на її місці залишився майже двохсотлітній парк, будівля колишньої зразкової двокласної ЦПШ, під яку в 1903-1904 рр. була виділена ділянка із землі Шамівської ЦВШ, скульптура гімназистки у північній частині парку, а також

Олександр Пасічняк, краєзнавець