Хто в юності не любив Шопена? Та й чому тільки в юності? Ця гармонійна, тонка і напрочуд рвійна музика здатна хвилювати завжди. Серед польських композиторів – Шопен на першому місці. А ось другим після нього за силою обдарування, рівнем музичного спадку вважається Кароль Шимановський, 140-річчя якого відзначають цього року на початку жовтня. Набагато менш відомий у світі, він нам має бути особливо цікавий тим, що народився в Україні, тут прожив дві третини свого життя, написав більшу частину своїх творів зокрема симфонічних, камерно-вокальних та інструментальних.
Родина Шимановських тісно пов’язана з нашим краєм, старим Єлисаветградом, який був свого часу крупнішим культурним центром для всієї округи, в тому числі й для Тимошівки (нині Черкаська область), де народився майбутній композитор. Про це свідчить і той факт, що освіту Кароль здобував у знаменитому Єлисаветградському реальному училищі, де свого часу навчалися і Олександр Тарковський, і брати Тобілевичі, і Євген Чикаленко, а пізніше Євген Маланюк, Юрій Яновський. Інша річ, що Кароль міг не відвідувати щоденні заняття, а, маючи слабке здоров’я та домашніх уителів, тільки здавати відповідні іспити.
Тим більше, що паралельно він займався музичною освітою у не менш знаменитій Єлисаветградській приватній музичній школі Густава Нейгауза, дружина якого Марта з роду Блюменфельдів була племінницею Фелікса Шимановського, діда композитора. Кароль з дитинства товаришував з Генріхом Нейгаузом, майбутнім всесвітньо відомим піаністом і педагогом. Ця дружба ще більш зміцніла після того, як Шимановські, продавши маєток у Орловій Балці (місцина, що нині входить у межі села Петрового поблизу міста Знам’янка, тісно пов’язана з ім’ям відомого українського композитора Миколи Лисенка, дослідники припускають, що Микола Віталієвич чув і схвалив музичні вправи юного Кароля) придбали в Єлисаветграді два будинки, неподалік помешкання Нейгаузів.
Творчість, спілкування, родинна ідилія були зруйновані у 1917-му. Маєток у Тимошівці згорів і зимове помешкання у Єлисаветграді стало єдиним пристанищем Шимановських. У чималому дослідженні, написаному до 80-річчя Кароля Шимановського Ігор Блажков підкреслює, що композитор дуже болісно сприймав події тих років. І знищення Тимошівки, і «ув’язнення» в провінційному Єлисаветграді, оточеному війною і розрухою, страшенно пригнічували його.
У той же час, цей короткий період (наприкінці 1919-го Шимановські виїхали до Варшави) був дуже плідним на концертну і просвітницьку діяльність. Ще в 1917 році Кароль познайомився із Віктором Гольдфельдом. Разом з цим чудовим скрипалем (що свідчить про наявність єлисаветградської не тільки фортепіанної, що сумнівам не піддається, а й скрипкової школи) Кароль працював над обробками для скрипки й фортепіано «Капрісів» Паганіні. Ця робота завершувалась концертами, що відбувалися у приміщеннні окружного суду, тодішній голова якого Комісаржевський був великим шанувальником музики.
Навесні 1919-го у місті почав працювати відділ народної освіти, а при ньому – підвідділ мистецтв, музичною секцією якого займались Кароль Шимановський і Генріх Нейгауз. Мистецьке життя у той голодний і холодний час у місті просто вирувало: вперше було створено симфонічний оркестр, який уже в квітні дав перший концерт. Проводилися музичні масові заходи, відкривалися мистецькі навчальні заклади, читалося безліч просвітницьких лекцій. Та що там лекції і концерти! У місті в той час було поставлено десять опер, для чого було створено хор, в якому співали й сестри Шимановського і яким керував відомий на той час маестро Сергій Пузєнкін.
Активне мистецьке життя міста перервала чергова зміна влади. Коли Шимановські виїздили з Єлисаветграда до Варшави, вони мали намір повернутися, але життя і історія склалися інакше.
* * *
Довгий час ім’я Кароля Шимановського у нашому місті якщо й згадувалось, то мова не йшла ні про увічнення його пам’яті (помер у 1937 році у Польщі), ні про дослідження творчості. Це й зрозуміло – емігрант, буржуазний націоналіст. Хоч і польський.
По справжньому композитор став повертатись у місто своєї юності (та й не тільки) в середині 80-их, коли місцева інтелігенція поставила питання про створення музею музичної культури імені Кароля Шимановського. Офіційно він був відкритий у 1991 році. Через два роки цей заклад за підтримки Спілки композиторів України вперше у нашому місті провів масштабну міжнародну (участь взяли науковці з Польщі і Росії) наукову конференцію «Кароль Шимановський та Україна». Матеріали конференції, видані окремим збірником, були і залишаються цікавим дослідницьким матеріалом, що проливає світло на чимало білих плям у житті і творчості композитора. За рік до того у Кіровограді відбувся також перший в новітній час фестиваль музики Кароля Шимановського, коли його твори зазвучали у нашому, колись рідному для нього краї, на повну силу.
До 125-річчя композитора відбулася наукова конференція «Польська родина в Україні», де мова йшла, звичайно ж, і про родину Шимановських.
У 1997-му, на установчих зборах об’єднання поляків Кіровоградщини «Полонія» було вирішено присвоїти товариству ім’я видатного польського композитора. Звідтоді «Полонія» проводить музичний фестиваль імені Кароля Шимановського.
А що ж будинок Шимановських? Він простояв до початку 80-их років, так-сяк використовуваний радянською владою. Потім експерти визначили, що будівля не підлягає реставрації. Тодішня міська влада вирішила розібрати мемеоріальний дім і відновити його у вигляді точної копії. Однак, будівництво велось дуже повільно і в кінці 90-их взагалі зупинилося. За посередництва «Полонії» велися переговори між Кіровоградським міськвиконкомом та товариством «Wspolnota Polska», Міністерством культури Польщі про відновлення будинку. Польська сторона надіслала у Кіровоград свій проєкт, що передбачає повне заверошення робіт за рахунок польського бюджету. Однак у 2011–2013 роках ГО "Полонія" і музей К. Шимановського безрезультатно зверталися до міської і обласної влади з метою відновлення будівництва.
У 2012–2013 роках проведено дві міжнародні наукові конференції "Кароль Шимановський і його мала батьківщина" і "Блюменфельди: музична родина на перехресті культур". У 2016–2017 роках ГО "Полонія" і музей К. Шимановського вчергове звернулися до міської й обласної влади. У зв’язку із законодавчими змінами нагальним стало приведення статусу об’єкта у відповідність до сучасних нормативно-правових актів. На прохання музею та в партнерстві з ним Музичне товариство ім. К. Шимановського в Закопане (Польща) подало заявку до Міністерства культури і національної спадщини Польщі, отримало фінансування і замовило "Концепцію музейної експозиції в будинку по вул. Гоголя, 42 в Кропивницькому". Цю Концепцію на основі консультацій з музеєм і Міністерством культури і національної спадщини Республіки Польщі створив інженер Міхал Богуславський.
Музей і управління культури і туризму міської ради виготовили паспорт об’єкта та внесли пропозицію змінити обліковий тип пам’ятки "споруда" на "пам’ятне місце" до Департаменту культури, туризму та культурної спадщини Кіровоградської облдержадміністрації. Позаторік консультативна рада з питань охорони культурної спадщини при Кіровоградській облдержадміністрації погодила пропозицію змінити обліковий тип пам’ятки. Департамент культури і охорони культурної спадщини направив документи до Міністерства культури України. А воно, перебуваючи у перманентному процесі кадрових і структурних змін, не розглянуло питання. А це не дає можливості передбачити у міському бюджеті кошти на оновлення проєктно-кошторисної документації та добудову музею. иМинулорічна пандемія і нинішня війна відклали плани відбудови дому-музею.
На основі поданих ГО "Полонія" і музеєм К. Шимановського проєктів Український культурний фонд виділив кошти на видання колективної монографії "Шимановські, Блюменфельди, Нейгаузи: музичні родини на перехресті культур" та проведення фестивалю "Осінь з музикою Кароля Шимановського". Цього року на ХХ-му фестивалі виступить польський піаніст Войцех Кубіца. Музей також за підтримка УКФ реалізовує масштабний всеукраїнський проєкт – фестиваль «Чумацькі пісні».
* * *
Каменем спотикання для багатьох і дослідників, і прихильників творчості Шимановського залишається його ставлення до України. У жодному його творі не прослідковується вплив українських мелодій (зараз це певною мірою пояснюється тодішніми тенденціями у музичному мистецтві, що диктували відхід від фольклористики), серед його зв’язків у нашому краї фактично немає діячів українського руху.
Своєрідним відкриттям і навіть шоком для мене стала згадка, що батько Кароля Станіслав уникав приймати у своєму домі росіян. Ця деталь стане зрозумілішою сучасникам, якщо врахувати тодішній підневільний стан Польщі та палке бажання її інтелігенції до незалежності своєї Батьківщини. Сталося так, що Каролю, вихованому у традиціях своєї родини і польської нації, не судилося відчути душею такий самий, як і у нього, біль за свою Батьківщину тодішнього українства. Та історія розставила свої акценти, нам же треба тільки їх почути (можливо, і в музиці класика польської культури?) та відчути і як належить цивілізованій нації, гідно цінувати те, що до нашого краю причетний основоположник польської композиторської школи ХХ століття Кароль Шимановський.
Світлана Орел