Черкащанин Юрій Мариновський у книзі «Черкаська минувшина» (Черкаси, “Відлуння-Плюс”, 2001) навів два документи. Це доручення Микити і Йосипа Шевченків єлисаветградському купцю Варфоломію Шевченку на ведення усіх справ стосовно спадщини померлого академіка Тараса Григоровича Шевченка:
«Милостивий пане, Варфоломію Григоровичу! Відомо Вам, що після смерті нашого рідного брата академіка імператорської Академії мистецтв Тараса Григоровича Шевченка, малоросійського поета, залишилися деякі твори у прозі та віршах як друковані, так і рукописні, які покійним ще за життя його передано здебільшого в Санкт-Петербурзі колежському раднику Михайлу Матвію, а також іншим особам йому, м. Лазаревському, відомим. Оскільки ми, два брати, наша рідна сестра Ірина Григор'єва дочка із Шевченків Бойченкова, а також діти іншої сестри вже померлої Катерини Григор'євої дочки із Шевченків Красицької, залишилися єдиними та прямими спадкоємцями після нашого брата Тараса Шевченка та на підставі 283 ст. 14 т. Уст. цензур, вид. 1857 р. маємо повне право власності на всі видані та ті, що перебувають у рукописі його твори, то з волі покійного брата нашого, обираючи Вас у співпраці, і представляючи повне право зібрання відомостей та повідомлення майна його та творів, відновлення прав загальної нашої спадщини та потім розділу його згідно з волею того ж покійного брата нашого по рівній частині між усіма співспадкоємцями, ми, не маючи можливості і засобів прийняти на себе ходіння у цій справі, а надаючи Вам повне і необмежене право, покірно просимо прийняти на себе працю і по всіх справах до творів та іншого рухомого майна, яке б не виявилося, клопотанням замість нас зайнятися; чому владні Ви вибрати від себе, на свій розсуд, згідно з волею небіжчика, уповноваженого, забезпечити його довіреністю на приведення до відома і видання творів, отримання виручених грошових сум і іншого майна, за доставленням якого у розпорядження Ваше – як поділ його слідом між усіма по рівній частині відноситься буде до Вашої турботливості, то, крім того, надаємо повне право вчинити добровільний роздільний акт або запис і як з цього предмета, так і з інших зустрінеться могутнім потребам, будь-якого роду прохання, оголошення та інші папери подавати, замість нас затверджувати власноручним підписом і робити все те, що тільки обставини справ наших вимагатимуть, а що за цим Вами чи від Вас уповноваженим учинено буде, у тому Вам віримо й надалі сперечатися і не будемо перемовляти. Маємо честь бути з повною повагою та відданістю Вашими, милостивий пане, покірними слугами Микита Григор'єва сина Шевченка, Йосипа Григор'єва сина Шевченка, вільновідпущених із селян поміщика Флерковського. Березня 20 дні 1861 року. Цей вірний лист належить елісаветграцькому купцю Варфоломію Шевченку. 1861, березня 20 дня. Київської губернії Канівський повітовий суд, на підставі 2308 ст. Хт. кн. 1-й вид. 1857 року свідчимо, що цей вірчий лист вільновідпущеними Микитою та Йосипом Шевченком вище власноручно підписано, особисто в суді явлено та в актову книгу під №36 записано та видано Йосипу Шевченку. Суддя Бєлецький, засідатель Панькевич, засідатель Симоненко, секретар Рудзинський. Справжнє назад отримав Йосип Шевченко (підпис)».
Інший документ – таке ж доручення Варфоломія Шевченка колізькому раднику Михайлу Лазаревському – завершується так: «…Справжню довіреність назад отримав єлисаветградський 3-й гільдії купець Варфоломій Шевченко (підпис)». Тож, якщо цікаво, розглянемо життєпис Варфоломія Григоровича.
Не переказуємо тут зайвий раз про дітей Варфоломія – юнкера Йосипа, нещасних дочку Фросину (Прісю) і доньку тої, внучку Олесю Вільгорську. Це ніби про них сказав набагато раніше знаменитий пра-пра-прадядько у третіх: «Кохайтеся, чорнобриві, та не з москалями…».
Чи не найповнішу щемливу з багатьма знаками оклику оповідь про них подав Володимир Босько в «Історичному календарі» за 2015 рік.
Народився Варфоломій 11 червня 1821 року в Кирилівці. Рано став сиротою і був усиновлений купцем (ким, коли, з якого дива?). Вчився в Кирилівській школі, де вперше взнав про родича Тараса – троюрідного брата.
Особисто познайомились у 1844 році під час служби Варфоломія в головній конторі маєтку Павла Енгельгардта. Тут помітний деякий дисонанс. Це педагог дяк Богорський був на висоті, учень мав видатні здібності, чи він ще десь навчався, щоб стати конторником?
Варфоломій викупився з кріпацтва (коли, де взяв кошти?). Він 1838 року одружився та переїхав у Корсунь в 1857 році. Відтоді до 1864-го працював у князя Павла Лопухіна управителем маєтку (того самого, де пізніше влаштовано музей Корсунь-Шевченківської битви).
У Варфоломія народилося 18 дітей. Вижило шестеро: Каленик, Пріся, Андрій, Ганнуся, Йосип та Софія. Ще й взяв на виховання доньку сестри Мотрі, з якою одружився брат Тараса Григоровича Йосип (її свого часу теж купець удочерив?).
У 1864 році служба управителем маєтку Л.Понятовського в Бородянці Київського повіту. Перебував під слідством за зв’язки з польськими повстанцями. З 1864 до кінця 1870-х працював лісником у Шендерівці Канівського повіту. У 1875-му написав «Споминки про Тараса Шевченка» (журнал «Правда», №1-2, 1876, Львів).
Та повернемося до двох чільних документів. Цікаво, де у Єлисаветграді мешкав цей купець 3-ї гільдії? Як, коли і чому саме там ним став? Чи мав там бізнес? Ну, й інші маловідомі моменти.
Дізнаємося: купці 1-ї гільдії могли вести закордонну торгівлю, володіти морськими суднами та мали право вільного пересування країною – так звану паспортну пільгу; купці 2-ї гільдії могли мати річкові судна. Крім того, купцям 1-ї і 2-ї гільдій дозволялося володіти фабриками й заводами, вони звільнялись від тілесних покарань і рекрутських наборів; купці 3-ї гільдії мали вести дрібну торгівлю, утримуваи трактири і постоялі двори, займатися ремеслом.
Для стимулювання успішних купців уведено почесне громадянство. Це значить, що батько Ганни Дмитрян Михайло Мартакі мав 1-у гільдію, бо довозив заморські товари. Як і купець Маслянников, оскільки закупляв тростину і мав примітивний цукровий заводик. Купці Яхненко і Симиренки із Мліїва (теж, до речі, приятелі Тараса Шевченка і, можливо, Варфоломія) ганяли Дніпром пароплави, варили цукор. Тому й тягнули на 2-у гільдію.
Отже, можна припустити, що й Варфоломій Григорович експлуатував у Єлисаветграді шинок, нічліжку, якусь бубличну тощо. Адже саме тутешня міська управа надала йому гільдійні права.
Наша проста модель така. Один з єлисаветградських купців середньої руки налагоджував чумацькі продовольчі валки з Київщини до Єлисаветграда і далі аж до Криму, забезпечуючи військові поселення і гарнізони харчами. Назад чумаки поверталися із сіллю, сушеною рибою та кав’яром. В одній з подорожей купцеві упала в око молода й гарна з усіх боків вдовиця з Кирилівки. Від цього все й почалося – і усиновлення, і викуп, і прилучення до купецтва, і Єлисаветград, і, зрештою, певний достаток. Та й приклади подібні були. Взяти хоча б згаданого вже Михайла Мартакі, батька відомої нашої меценатки Ганни Дмитрян.
Помер Варфоломій Григорович Шевченко 11 червня 1892 року. І це теж треба вміти – відійти з миром у свій день народження.
Леонід Багацький
На фото: 1891р., Варфоломій (троюрідний брат Тараса Шевченка) з онукою Олександрою