Щороку, наприкінці травня, Україна відзначає День пам'яті жертв політичних репресій. Наймасовішими щодо українців були сталінські репресії, які тривали від 1920-х – до початку 1950-х років і пов'язані з ім'ям (чи точніше революційно-партійним прізвиськом) головного організатора й ідеолога репресій Йосипа Сталіна. Одним із викликів сучасності для української держави є виправдання, поновлення доброго імені чи репутації необґрунтовано обвинувачених та засуджених людей, що називається реабілітацією.
Перша хвиля реабілітації жертв комуністичного режиму розпочалася ще після смерті радянського диктатора. І хоч в СРСР, за влучним висловом Іллі Еренбурга, настала відлига серед тоталітарної зими, відчути її у 50-х роках минулого століття змогли далеко не всі. У період так званої «відлиги» провели лише часткову реабілітацію громадян, яких засудили за політичними звинуваченнями, а відповідні заходи мали обмежений характер. Доказом цього може бути справа проти організації національно-визвольного напряму "Об'єднання", у якій боролися покоління, що стояли біля витоків дисидентського руху.
Підпільна організація “Об’єднання” виникла у 1956 році за межами України – у м. Інта, АРСР Комі. До її складу входили молоді люди, які щойно звільнилися з таборів або заслання. Після відбуття різних термінів за зв’язок з оунівським підпіллям вони вирішили створити нову організацію, яка ґрунтувалася на засадах ОУН-УПА. Ідея утворення належала провіднику Ярославу Гасюку. До складу “Об’єднання” увійшли: Володимир Леонюк, Богдан Христинич, Володимир Затварський, Ярослав Кобилецький, Василь Бучковський, Антон Булавський, Михайло Гуль та інші. Певний час нещодавні політв’язні поневірялись між автономною республікою Комі та Україною, де їх не прописували і не надавали роботи. Центром організації залишалося місто на Півночі, але вона поширювала свою діяльність перш за все на Україну. Члени “Об’єднання” виїздили в українські області й утворювали там осередки, референтури, кореспондентську мережу для поширення листівок. Організація діяла у Львівській, Рівненській, Полтавській та Кіровоградській областях. Новоприйняті учасники спочатку приймали клятву самостійника, а вже потім конспіративно виконували завдання та платили особисті внески.
Зокрема, слідством було встановлено, що за дорученням заступника провідника «Об`єднання» Володимира Леонюка, достроково звільнений Кирило Банацький привіз в Україну з м. Інта 1300 листівок, надрукуваних там у підпільній типографії. У жовтні 1957 року 700 листівок "антирадянського змісту" він передав колишньому в`язневі Анатолію Булавському, який жив та працював кочегаром парокотельної кам'яного кар'єру в місті Олександрія Кіровоградської області. Булавський, у свою чергу, надав їх для розповсюдження серед населення перевіреним знайомим, політв'язням Григорію Рябчуну та Йосифу Слабіні. В ніч на 5 листопада 1957 року каменяр Рябчун разом із земляком, Степаном Оленичем, який після звільнення проживав у селищі Аджамка, розкидали близько 100 примірників по вулицях і на території колгоспів ім. Леніна та ім. Свердлова, неподалік місця роботи Оленича. Йосиф Слабіна, працюючи електрослюсарем в будівельно-монтажному управлінні, теж на початку листопада розповсюдив майже 150 екземплярів у Табурищі, Новогеоргіївську та інших населених пунктах, що були розташовані в районі будівництва Кременчуцької гідроелектростанції (біля сучасного Світловодська).
У січні 1958 року Слабіна з власної ініціативи виїхав зі станції Знам`янка потягом у Львів, маючи при собі все ті ж листівки з антирадянськими текстами авторства Володимира Леонюка. Це було звернення "Воля народам! Воля людині! Громадянине! Чи зробив Ти висновок, що дав українському народові жовтневий переворот 1917р.? Він зліквідував здобуту народами внаслідок повалення царизму волю, придушив молоду Українську Народну Республіку, принісши Твоєму народові ще гірше рабство, ніж було царське; він спричинився до загибелі кращих Твоїх братів і друзів, до занепаду української культури і до знищення Твого добробуту. Чи згоден Ти і надалі терпіти більшовицьке ярмо? Українські революціонери. 1957 рік. Прочитай і підкинь непомітно другому". У другій листівці, зверненій до колгоспника, йшлося про те, що поставлене КПРС завдання наздогнати США по виробництву м'яса, молока і масла спрямоване не на поліпшення добробуту українського народу, бо Україна використовується як сировинна база, з якої колонізатори вивозять усе, залишаючи український народ на напівголодне існування. «Годі терпіти кремлівське ярмо! Годі бути рабами! Пора сказати московсько-більшовицьким загарбникам: Геть з України! Хай живе Українська Самостійна Соборна Держава – єдина запорука селянської волі! ».
“Об’єднання” мало статут та інші програмні документи. Метою організації було сприяння поваленню більшовицької окупаційної влади та створення Української держави. Крім того у вироку та матеріалах суду вказано, що "Об'єднання" також вважало своїм непримеренним ворогом Комуністичну партію Радянського Союзу, радянський суспільний устрій і прийняло рішення провадити активну боротьбу за здійснення своєї мети шляхом злиття в єдине ціле всіх антирадянських елементів з числа українських буржуазних націоналістів, які мешкають на території Української РСР. Таким чином за метою воно не відрізнялася від колишнього ОУН, а формами й методами його боротьби були: роз’яснювальна робота, підпільні семінари, інструкції, "шептана" пропаганда, поширення листівок, просвітницьких збірок, рефератів, памфлетів тощо. “Об’єднання” мало власну портативну друкарню, зроблену Василем Бучковським. На ній друкувались такі цікаві речі, як "Від авторів", "Дорога до комунізму чи на Голгофу", "КДБ і Хамелеони", "Українська молодь", "Відгомін", "Наша енциклопедія", "Світанок", "Україні з приводу сорокаріччя", "З думок колгоспника", "Декалог українського націоналіста", "З вогню революції", "Окупанти пруться в космос", "Карпати обвинувачують", "12 прикмет українського революціонера" та багато інших документів епохи. Розмах діяльності цієї організації був досить серйозним, і тривав завдяки завзятості її членів три роки (1956-1959 рр.).
Влітку 1959 року відбулися арешти учасників “Об’єднання”. Першим був лідер Ярослав Гасюк (29.06.1959 р.), згодом інші підпільники. З огляду на важливість справи всіх їх привезли у Київ і утримували в слідчому ізоляторі. Контролював процес одіозний голова республіканського КДБ В. Нікітченко. У жовтні 1959 року Верховний суд УРСР виніс вироки. Ідейних натхненників Я. Гасюка та В. Леонюка було засуджено до 12 років робіт у виправно-трудовій колонії (ВТК), Б. Христинич одержав 10 років ВТК, а В. Затварський та Я. Кобилецький – відповідно 8 і 5 років. Члени Кіровоградського осередку “Об’єднання” отримали такі терміни: А. Булавський – 10 років ВТК, Й. Слабіна – 7 років, К. Банацький – 7 років плюс невідбуті 8 років попереднього терміну – загалом 15 років, Г. Рябчун та С. Оленич – по 3 роки. Жоден не визнав себе винним у „зраді Батьківщини”. Усі засуджені відбули покарання до кінця, реабілітовані у 1992 році. Про підпільну організацію залишились цінні спогади Володимира Леонюка "На прю стає об'єднання" та Дмитра Жовтяка "Чорний ліс".
Майбутній почесний громадянин нашого міста Сорока Семен Климович (1928 р. в с. Кричильськ Сарненського району Рівненської області – 2017 р. у м. Кропивницький), а тоді звичайний хлопець із селянської родини теж знав про діяльність «Об`єднання», був його симпатиком і цьому можна знайти дуже просте пояснення. На початку 1952 року студента другого курсу Костопільського училища сільськогосподарської механізації, було ув'язнено за участь у юнацькій підпільній групі «Кричильська молодіжна ОУН» та розповсюдження націоналістичних листівок. 26 серпня цього ж року разом з братом Степаном Сорокою, Сидором та Іваном Харечко та Кирилом Банацьким він був засуджений Військовим трибуналом МДБ Рівненської області на 25 років позбавлення волі. Покарання відбували якраз у «Мінеральному управлінні таборів» – «Мінлаг», м. Інта. Уночі з 4 на 5 жовтня 1954-го Семен разом з товаришами здійснив відчайдушну втечу з робочої зони шахти №11. Вони зробили підкоп з вентиляційного штреку довжиною 40 метрів з виходом на поверхню. Це була виснажлива праця, яка затяглася на сім місяців, а треба було ще й виконувати норму виробітку. Шість чоловіків пішли в тундру, де їх швидко половили (бо вже випав перший сніг) і повернули в табори, а Сорока попрямував на залізничну станцію Інта, сів у поїзд Воркута – Москва і таки добрався до України. Це був успіх усієї спільноти політв`язнів. До підготовки втечі були причетні майбутні організатори підпільного «Об'єднання» (1956-1959 рр.) Кирило Банацький, Володимир Леонюк, Богдан Христинич та інші.
Йосип Драгомирецький викрав у вільнонайманого паспорт, а Зиновій Мишко замінив знімок, перебив печатку та зробив відповідні записи в документі. Квитка на потяг заздалегідь купила Марія Балій, яка після звільнення далі працювала на шахті. Семен Климович переховувався в Україні рік і два місяці. Його впіймали в січні 1956-го і запроторили у табір міста Воркута, Комі АРСР. Звільнений з-під варти за постановою комісії Президії Верховної Ради СРСР, але знову був заарештований, та за кілька місяців, у 1958 році, звільнений остаточно. Повернувся в Україну, оселився з родиною у Кіровограді. У часи «перебудови» та в період Незалежності брав активну участь в українському громадському і політичному житті. У 1988 році він створив у Кіровограді правозахисну організацію – осередок Української Гельсінської Спілки. З 1997 по 2004 рік очолював Кіровоградське обласне Товариство політичних в'язнів та репресованих. Учасник Революції Гідності.
Підготовлено за матеріалами віртуального музею дисидентського руху в Україні та відкритих джерел.
Володимир Мельник
На фото: Семен Сорока у обласному краєзнавчому музеї