Антоніна Тимофіївна Криуленко – одна з легенд Олександрії, за свою багаторічну педагогічну, краєзнавчу та громадську діяльність земляки присвоїли їй звання Почесного громадянина! Учасниця бойових дій Другої світової, інвалід війни, мала більше десяти державних нагород. Загальний трудовий стаж – 60 років, лауреат обласної педагогічної премії імені Василя Сухомлинського, Відмінник народної освіти. У березні 2020 року місцева спільнота відзначила 100 років від дня її народження.
Ми познайомились під час обласного зльоту пошукових загонів. Це був якраз останній зліт радянських часів, вона йшла назустріч – у сірому строгому костюмі, біла блузка, орденські планки, поруч зграйка дітей, – відчувається впевненість, сила характеру, професійність, досвід… Цією оптимістичною і працелюбною жінкою неможливо було не захоплюватися, тож коли я готувала книгу «Вчителі-краєзнавці, засновники музеїв Кіровоградщини», Антоніна Тимофіївна була одна з тих, про кого хотілось написати.
Народилась Антоніна Тимофіївна в Олександрії 1 березня 1920 року.
Після закінчення 10 класу стала студенткою Дніпропетровського державного університету і паралельно навчалась у школі медсестер. З початком Другої світової війни Антоніна добровільно вступила до армії, була призначена санітаркою евакогоспіталю №377 Другого Українського фронту. Молодій дівчині доводилося витягувати поранених з передової, надавати їм першу медичну допомогу...
Війна залишила тавро на все життя. При черговому виносі бійця з поля бою, була поранена, визнана інвалідом війни і демобілізована, але залишилася працювати у госпіталі санітаркою, який перевели на Кавказ, до міста Орджонікідзе. Там вона закінчила навчання, отримала диплом філолога. З наближенням фронту до Кавказу, госпіталь був передислокований у Туркменію.
З визволенням Олександрії від нацстської окупації, у грудні 1943 року, Антоніна Тимофіївна повернулась додому, де отримала призначення на комсомольську роботу – очолювала районну комсомольську організацію.
А з 1946 року розпочала свою педагогічну діяльність: викладала у педагогічному училищі, Олександрійській школі №1, нинішній гімназії імені Т.Г. Шевченка. Організувала пошукові загони в школах району та міста. Разом з учнями виявили місця поховань та перезахоронень воїнів-визволителів Олександрійщини. Шляхом подвірного обходу збирали матеріали про олександрійців-захисників Вітчизни, встановлювали зв’язки з військовими частинами, які звільняли наш край, організовували зустрічі ветеранів із місцевими мешканцями.
На підставі зібраних матеріалів у школах міста і району було організовано й відкрито 18 музеїв бойової слави та історії військових частин. Головним було зібрати історичний автентичний матеріал, залучивши до цієї копіткої роботи дітей, тож виховала не одне покоління чуйних, освічених, патріотичних учнів. За що Антоніні Тимофіївні було присвоєно звання «Майстер золоті руки»…
З поміж іншого, вона багато писала. У творчому доробку Антоніни Тимофіївни – більше 30 книг: проза, мемуари, дослідження. У книзі «Пам’ять», трилогії «Была война», «Огненные годы», «Стояли насмерть» – закликає читачів, всіх людей доброї волі, берегти й зміцнювати мир. Видання «Сторінки життя вчителя» вона подарувала до музею історії освіти Кіровоградщини.
Антоніна Тимофіївна прожила цікаве, насичене різними подіями життя. Не зважаючи на свій поважний вік, фронтові поранення, вона брала активну участь у громадському житті міста та району. Сьогодні в інформаційному просторі та реальному повсякденні лунає досить багато критики стосовно покоління, яке працювало в гуманітарному полі за радянських часів. З деякими з них варто погодитись, але неможливо не оцінити важливість зібраного цими людьми, які на громадських засадах зібрали та дослідили колосальний фактаж з історії краю ХХ століття. І пощастило тим, хто приберіг ці колекції, наприклад, Олександрійський навчально-виховний комплекс (загальноосвітній навчальний заклад І-ІІ ступенів №17 – ліцей). Тут Антоніна Криуленко у свій час зібрала, систематизувала й оформила шкільний музей, до якого серед інших увійшли розділи: «Олександрія – місто гірників», «Наш земляк – космонавт Леонід Попов», «Звільнення Олександрії від німецько-фашистських загарбників». Сучасним життям музею опікується вчителька історії Вікторія Іванівна Вечірко. Щорічно на Кіровоградщині відзначають Дні звільнення міст і сіл, й там де є зібраний такими краєзнавцями матеріал, там є грунт для розуміння, сучасної оцінки та вшанування пам’яті учасників тих подій.
В Олександрії ж, 8 жовтня 2015 року, на приміщенні навчально-виховного об`єднання «Олександрійська гімназія ім.Т.Г.Шевченка – ЗНЗ І-ІІ ступенів – школа мистецтв» було відкрито пам’ятну меморіальну дошку Антоніні Криуленко.
Саме тут вона розпочинала свою трудову діяльність, а в 1980-і роки створила шкільний музей, який був поновлений у 2007-2008 роках з ініціативи колишнього директора СШ №1 Василя Петровича Петленка. На сьогодні музей «ALMA MATER» висвітлює історичні віхи розвитку закладу від 1908 року до сьогодення, містить матеріали, що дають уявлення про повсякденне життя царської гімназії, радянської школи та сучасної гімназії, розповідає про відомих педагогів. А справу своїх колег-попередників нині продовжує вчителька історії Тетяна Олексіївна Таран.
27 лютого 2020 року в Олександрійському міському музейному центрі імені А.Ф. Худякової відбулась зустріч з нагоди 100-річчя від дня народження Антоніни Тимофіївни. Вечір пам’яті зібрав навколо себе педагогів навчальних закладів Олександрії, рідних і близьких, тих, хто ще за життя її знав та учнів ЛІТу. Серед почесних гостей була присутня і донька Антоніни Тимофіївни – Тетяна Губенко. Усі присутні переглянули презентацію «Сторінки життя Антоніни Тимофіївни Криуленко», яка була створена на основі фото та документів із приватного архіву родини та музейного фонду.
Теплими та цікавими були спогади педагогів, учнів, рідних і близьких. Також прозвучав автентичний запис її звернення з настановою усім нам живим «Спішити жити, спішити творити добро». Антоніна Тимофіївна Криуленко прожила 92 роки, нелегкого, але дуже насиченого значними подіями життя. Як вона часто любила повторювати «Я не жила, я працювала…»
Відзначимо, що олександрійці цінують своїх педагогів, про що свідчать пам’ятні дошки на інших закладах освіти: на приміщенні колишнього педучилища (нині гімназія-інтернат–школа мистецтв) встановлено меморіальну дошку на честь Олександри Василівни Жарій – педагога, краєзнавця, директора Олександрійського педагогічного училища, Почесного громадянина міста Олександрії. Загальноосвітній навчальний заклад І-ІІІ ступенів №10 має пам’ятну дошку колишньому директору школи Андрію Архиповичу Москаленку, який очолював школу з 1951 по 1983 рік. А нещодавно було встановлено пам’ятну дошку педагогу Павлу Олександровичу Зімяхіну – агробіологу-селекціонеру, учню видатного науковця Миколи Вавілова, вчителю біології загальноосвітнього навчального закладу І-ІІІ ступенів №2 ім. М.Горького.
Тема вшанування педагогів Кіровоградщини шляхом встановлення пам’ятних дощок мало досліджена, але можемо висловити припущення, що саме Олександрія тут лідер. Місто завжди славилось професійними педагогами, має цікаву й ґрунтовну педагогічну ШКОЛУ. Завідувачка відділу краєзнавства Олександрійського міського музейного центру імені А.Ф. Худякової Ольга Божко розповіла, що вони постійно збирають та оновлюють колекції матеріалів про відомих педагогів, серед яких Олександра Жарій, Павло Зімяхін, Георгій Лозовий, Григорій Настасьєв, Ілля Шевченко. Музей також виступає ініціатором внесення новітніх даних до календаря знаменних дат, готує обгрунтування та довідки при увічненні пам’яті відомих земляків, організовує тематичні виставки та зустрічі.
Очевидним є той факт, що історія, культура й освіта міста Олександрії недостатньо представлені у гуманітарному середовищі України. Але обставини змінились, тепер це не тільки місто, а ще й центр великого району. Тож складовою оновлення своєї місії може бути створення філії музейного центру «Освіта Олександрійщини», де були б зібрана й представлена інформація як про добрі традиції олександрійських педагогів, так і сучасні їхні здобутки.
Лариса Гайда
Фото: з фондів Олександрійського міського музейного центру імені А.Ф. Худякової