14 квітня виповнюється 130 років Миколі Зерову, класику української літератури. З нашим краєм він пов’язаний не лише тим, що три роки (1914-1917) викладав латину та історію у Златопільській гімназії, а й тим, що світлої пам’яті Володимир Панченко, з дня смерті якого минуло рівно пів року, написав солідне літературознавче дослідження – «Повість про Миколу Зерова». Подаємо уривки з розділу книги «Три літа в Златополі».
…У степовий Златопіль Микола Зеров потрапив у серпні 1914 року, саме у ті дні, коли починалась перша світова війна.
….Серед учнів Миколи Костьовича були Филиповичі. У документах закладу це прізвище зустрічається часто: Сергій, Володмир, Олександр, Микола, Костянтин. Родом зі Златополя була мати майбутнього неокласика Павла Филиповича – Марія Іванівна Гордієвська. Павло також навчався у місцевій гімназії, аж поки його не перевели до Київської колегії ім. Галагана.
А тепер киньмо оком на гімназійне містечко, що на цілих три роки стало для Зерова другою домівкою. Розміщувалася чоловіча гімназія у кам’яному двоповерховому будинку, у якому, за традицією, була й внутрішня церква. Навчалося тут триста учнів. Частина з них мешкала у пансіоні – ще одній кам’яниці на два поверхи, із вежею для метеорологічних спостережень. В одноповерховому дерев’яному особняку мешкали родини директора Павла Федоровського та інспектора Трохима Ромасюкова. Були ще на території містечка дерев’яний флігель із помешканнями для економа та письмоводителя, лікаренька, пансіонна кухня, кам’яна баня, конюшня, комора пансіону. У саду – дерев’яна будка на стовпах, також для метеорологічних спостережень. А на довершення – каплиця, у склепах якої покоїлися Лопухіни (засновники гімназії).
Ось таким був «квадрат», у якому замкнулися учительські будні Миколи Зкрова.
Війна, що тільки-но розпочалася, серйозно змінила ритм життя Златопільської гімназії. Уже навесні 1915 року її директор Павло Олексійович Федоровський змушений був доповідати попечителю Київського навчального округу про готовність облаштувати гімназійні приміщення під потреби військово-польового госпіталю. Доповідав директор без усякої радості: приміщення жіночої гімназії надто ветхі й тісні, тому цілком не придатні для лазарету, писав він; що ж до корпусу чоловічої гімназії, то коли їх займе госпіталь, учням не буде де навчатися. Так і вийшло: у 1915\1916 навчальному році заняття розпочалися із великим запізненням, аж 28 жовтня, оскільки лазарет зайняв і пансіон, і головний корпус гімназії. Навчатися доводилося у дві зміни, з восьмої ранку до пів на шосту вечора. Війна позначилася і на характері позанавчальних заходів, що проводилися в гімназії. Відповідно до моменту вони мали казенно-патріотичний характер.
…Невисокий на зріст, світлоокий, з білявим волоссям та рум’янцем на щоках, Микола Костьович отримав від гімназисток кумедне, але ж і миле, любовно-добродушне прізвисько – Пупсик. Утім, життєрадісність і відкритість молодого вчителя не відміняла його чіткої, аж до педантизму, організованості й належної суворості.
… Проза гімназійного існування не могла не дошкуляти Зкрову.
…Скіфський степ, шосе, яке зв’язало містечко зі станцією й розтяглося вздовж урядових будинків Небруковані вулиці. Масна грязюка. Зимові порожні вечори. Невеличка кімнатка з ліжком, столом і фікусом в діжці біля вікна в якійсь випадковій родині. Вдень лекції в гімназії і ввечері учнівські зошити з латинськими extemporalia, що їх треба правити.
Приятелювання з гімназіальною викладачкою французької мови, попівною з Волині Валерією Пероговською. Подорож влітку на Волинь, в гості до її батьків. Пам’яткою цієї подорожі лишився сонет, що згодом увйшов до складу «Камени».
…Периферійному «небуттю» Миколи Зерова додавала життєрадісних барв його молодість, книги, а також невеликий гурток друзів. Першим варто згадати ім’я вчителя латинської мови Антона Пінчука. Він був старшим за Зерова на п’ять років, проте працювати у Златопільській гімназії вони почали водночас. Пінчук був сином священика з Черкащини, навчався у Київській семінарії, згодом закінчив Петербургський університет. Там належав до гуртка українознавства. Тож, під час подій 1917-1918 років саме йому випало викладати у Златопільській гімназії українознавство. А водночас брати найактивнішу участь у громадському житті міста: бути головою місцевої «Просвіти», входити до складу виконкому, коли почалася зміна влад.
Улітку 1919 34-річного вчителя Антона Пінчука вб’ють червоні і вражений Микола Зеров писатиме для журналу «Вільна українська школа» некролог.
…Завершився 1916\1917 навчальний рік, Микола Зеров покинув Златопіль. У мемуарах Софії Зерової (дружини) цей момент описано зі слів самого Миколи Костьовича: «Його учні влаштували для нього урочисті і зворушливі проводи, виголошували промови, на які він також відповідав, а потім схвильована молодь, що його гаряче полюбила, внесла Зерова на руках до вагона поїзда».
Наближалася осінь 1917-го…