«Золотий вік» руського міра залишив нам аж … дві пам’ятки

Багато писали про перший пам’ятник в Єлисаветграді професору-славісту Віктору Григоровичу. Віктор Іванович прибув до Єлисаветграда в 1876 році для вивчення духовних скарбів місцевих старообрядців. Мав намір викладати в Єлисаветградському земському реальному училищі, де тоді працювали його учні: Михайло Завадський (засновник навчального закладу), дослідник історії краю Володимир Ястребов та інші. Прожив він у місті недовго, лише кілька місяців. Вже після смерті вченого, в 1892 році, в Єлисаветграді було встановлено перший у Російській імперії пам’ятник учителю-просвітителю Віктору Григоровичу.

То було погруддя на його могилі. Нині пам’ятник перенесений зі зруйнованого за часів радянської влади Петропавлівського цвинтаря на Рівненський, а копію бюста можна побачити перед приміщенням Інженерного коледжу (колишнє Єлисаветградське земське реальне училище). Автор пам’ятника одесит Борис Едвардс, який за переказами, відмовився від плати за роботу – 2050 рублів, зібраних учнями професора та єлисаветградцями на його спорудження.

Але є ще один пам’ятник-ровесник, одна з маловідомих пам'яток Кіровоградщини – на честь маневрів російської армії і приїзду російського імператора у Новій Празі. Самі маневри відбувалися у 1888 році поблизу Нової Праги, коли вона була військовим поселенням. Приводом для цих масштабних навчань став візит імператора Олександра ІІІ. Таке бувало часто, але не щороку. В сусідньому Єлисаветграді, що за 50 кілометрів від Нової Праги років за сорок років до того навіть гостьовий палац на три поверхи збудували для частих приїздів імператорської родини та свити придворних, що її супроводжувала. Тоді ж, у 1888 році пам'ятник у Новій Празі і було закладено, а збудовано і відкрито за п'ять років по тому, в квітні 1893 року.

Автором споруди був знаменитий архітектор Олександр Бернардацці. Замовником виступало земство Херсонської губернії. На той час Бернардацці вже займав посаду головного архітектора Одеси і успішно реалізував безліч будівельних проєктів, серед яких був, зокрема, Одеський залізничний вокзал. З цього можемо судити про рівень та значення споруди та пильну увагу на досить високому рівні до зведення пам'ятного знака.

Згодом почалося спорудження пам’ятної колони. На кургані конічної форми височить постамент із десяти кільцевих брил-сходинок, виготовлених із місцевого граніту. У два верхніх кільця вмонтований лабрадоровий блок із написом: «Споруджено Херсонським земством». Над сходами вивищується колона з городищенського лабрадору, а на ній у шаховому порядку розміщені відполіровані чорні пірамідки. Із книги Федора Плотніра «Петриківські бувальщини» можна дізнатися, що у первісному вигляді пам’ятника між пірамідками були вмонтовані відполіровані лабрадорові таблички з викарбуваними та прикрашеними позолотою назвами військових частин, котрі у 1888 році брали участь у маневрах. За задумом архітектора на колоні теж були позолотою вибиті ці назви. Вінчала монумент куля з білого мармуру з двоголовим орлом, що тримає в дзьобі вінець слави.

На жаль, верхня частина колони сильно постраждала у радянські часи. У роки революції та громадянської війни написи на колоні були знищені. Зруйновану верхівку у 20-х роках ХХ століття взявся дооформити син власника олійні та механічної майстерні Збарський. Він закупив у Саблино-Знам’янського цукрового заводу баки з червоної міді, склепав із них та закріпив поверх колони конусоподібну стелу. Проте і ця верхівка не витримала випробування часу і її було знято вандалами.

Не один рік пам’ятник колов вічі місцевих жителів спаплюженим виглядом. Дощі, вітри та сонце робили свою справу – руйнували колону. Але у 2009 році небайдужі та ініціативні підприємці селища організували ремонтні роботи. З цього часу пробудилася увага до старого пам’ятника. До справи долучилися школярі з вчителями та небайдужі новопражці. З’явилися публікації у ЗМІ та сторінка в мережі Інтернет. Осколки кам'яної кулі, до недавного часу ще лежали в траві поруч. Чи є вони там зараз достеменно не відомо.

Який вигляд мав монумент можна дізнатися зі старих історичних світлин та інших зображень. Зокрема, зображення його у первісному стані міститься в Архітектурної енциклопедії Барановського (1907 р.), поряд з кресленнями і фотографіями кращих, на погляд автора, архітектурних об'єктів кінця XIX століття.

Дивуватися вандалізму радянських (і не тільки) часів не доводиться. На відстані метрів 200-300 від колони в кінці алеї почесних поховань визволителів Нової Праги часів Другої світової війни на пагорбі стояв пам’ятник Леніну. Після його «декомунізації» в 2015 році під постаментом виявили десятки кам’яних та мармурових нагробків зі зруйнованого за радянських часів найближчого цвинтаря.

Інші проєкти зі спорудження пам’ятників у нашій області до 1917 року так і залишилися задумами. Отакий він наш «маленький Париж». Не лише без Ейфелевої вежі та Монмартру, а практично і без численних пам’ятників, музеїв та художніх галерей. А нам же «руській мір» не стомолюється нагадувати, ніби створював тут для нас «золотий вік»! Насправді ж це було колоніальне минуле, де всупереч заборонам, проростали паростки національної культури – той же Кропивницький з Карпенком-Карим, ін.

Про сотні пам’ятників, які з’явилися за радянської доби, інша розмова. Вони здебільшого належать до категорії ідеологічних, і теж поступово відходять у небуття. А приклад їх «валити» першим дав усім відомий Володимир Ілліч, який довго величався у Новій Празі на чужих могильних плитах.

Анатолій Авдєєв


Надрукувати   E-mail