Першотравень я зустрічав без свого друга. Колега Кукурік завітав напередодні свята і сказав, що зайшов попрощатися. Для мене це було повною несподіванкою, адже, здавалося, ще вчора він нікуди не збирався.
– Я, друже, – від Третіх півнів, – пояснив Кукурік. – А нашому роду ніколи не сиділося на місці. Наше правило – не затримуватися там, де можуть обійтися й без нас. Ми з тобою одновірці: думаємо однаково, говоримо однаково. Двом нам тут не те що тісно, а витратно – може десь я буду необхіднішим. Прощавай.
І він зник, так само раптово, як і з’явився того квітневого дня.
Наступного вечора я підняв кришку ноутбука і сів за цю статтю…
Девіз «Мир. Труд. Май.» належить перу російського поета Володимира Маяковського. Гарного поета, котрий, на жаль, майже весь свій талант віддав химері світової революції.
(…) Першотравневі демонстрації виглядали феєрично. Марші, пісні, лозунги, прапори, вітання і багатоголосе «Ура!». В колонах несли портрети вождів, котрих час від часу відстрілювали, тож їхні портрети міняли на інші. Після ХХ з’їзду КПРС почали носити портрети членів Політбюро, котрі теж мінялися від Першотравня до Великого Жовтня і далі по колу. Над колонами маяли прапори, тільки червоні – ніякої самодіяльності і багатопартійності. Уявляю, який би вигляд мала, скажімо, депутатська колона зараз, коли б формувалася за подібним сценарієм.
В авангарді – «Слуги народу». Давид Арахамія тримає в руках відразу два портрети – президента і голови Верховної Ради. А далі – кожен свого. У депутати «СН» як набирали? Як козаків (за уявленнями деяких російських сценаристів) на Січ: «У Бога віруєш? Горілку п’єш? Істинно християнська душа». Так і на виборах-2019. «Порошенка не хочеш? Гроші любиш? Істинно коломойська душа».У кого коломойська, у кого ахметовська, ще у когось – ефесбешна. Набирали не кандидатів, а поголів’я – хто більше. Через те й колона така строката. Дубінський з Бужанським несуть розтяжку на всю вулицю «В’ятровича – геть!». Євген Брагар веде цуцика з табличкою на шиї «Міняю на компослуги». Дама просто приємна красується з бейджем під розмір грудей «Хочу кохатися вдень і вночі», а Дама приємна у всіх відношеннях несе прихоплений на всяк випадок новий матрац. Голова комітету з питань освіти, науки та інновацій доповив дресс-код стрічкою «Плагіатор року». Ресторатор і танцівник крокує в колоні під ручку з надувною лялькою…
За «Слугами» ідуть депутати з ОПЗЖ, очолювані співголовою фракції Вадимом Рабиновичем у короні «Головного брехуна року» і кумом Путіна, щоб не забували, хто тут хазяїн. Далі – Юлія Володимирівна з Тигрулею наперевіс, Петро Олексійович у шоколаді, Слава Вакарчук з оптимістичною піснею «Все буде добре».
А коли серйозно, то демонстрації в радянський час відігравали роль не тільки видовищ, а й формували ідеологічну стадність. Є величезна різниця між єдністю за ідею, принципом чи метою і підкоренням себе настроям юрби. Втім, стадність натовпу не стала величина, чого не враховують політики. Та й часи міняються. На сьогодні ідеологічний стержень Першотравня зберігся лише в тоталітарних країнах. Зміст Дня міжнародної солідарності трудящих – теж. Бо і труд носить інший характер, і трудящі вже не ті. Тож у багатьох країнах Перше травня фактично стало святом весни – французи дарують один одному конвалії, голландці – тюльпани, в Іспанії дівчата ходять з вінками із троянд та гвоздик, італійці не забули, звідки вони родом, і вшановують давньоримську богиню квітів, весни та польових плодів Флору.
Нинішній Першотравень – тривожний, що принесе завтрашній день, ми не знаємо. Парад криз не обіцяє нічого хорошого. Але не будемо про це сьогодні. «Весна іде, красу несе, і цій красі радіє все…».
Броніслав Куманський