Для відновлення історичної справедливості, сприяння дерусифікації та відродженню національних традицій у грошовому обігу України Національний банк України ініціює зміну назви розмінних монет з "копійка" на "шаг".
Добрий і правильний крок (не шаг!), тільки дуже запізнілий. Оскільки гривня має походження з часів Київської Русі, то шаг має походження з часів Гетьманщини. Крім УНР, шаги як розмінні гроші також використовували Українська повстанська армія та ОУН. За словами голови НБУ копійка не має до української етимології жодного стосунку, вона походить від російського слова копьё (тобто спис), зображення якого використовували у Московській державі з XV століття, тож ця назва має імперське походження. В умовах широкомасштабної російської агресії заміна копійок на шаги є важливим та необхідним кроком, адже наразі копійки залишилися в обігу лише у ворожих до України держав.
"Дослідивши історію грошового обігу України, ми дійшли беззаперечного висновку, що така назва для розмінної монети як копійка фактично є символом московської окупації. Сьогодні український народ повертає собі все, що було несправедливо в нього вкрадене та понівечене кремлівськими наративами. Саме час відновити справедливість і для грошової системи, очистити монетарний суверенітет від щонайменшої спорідненості з будь-чим московським. Ми маємо своє, питомо українське, слово для визначення дрібних монет – це слово шаг, – наголосив голова Національного банку України Андрій Пишний.
Він також зазначив, що жодних додаткових витрат на розроблення ескізів та карбування шагів не буде. Ні з державного бюджету, ні з бюджету НБУ. Нові монети перебуватимуть в обігу паралельно з копійками. І це також дасть можливість уникнути додаткових витрат на утилізацію копійок і виготовлення шагів на їх заміну.
А ось як проколментував цю подію відомий журналіст і громадський діяч Вахтанг Кіпіані: «Не про шаги, а про дорогих моїх співгромадян. Така назва розмінної монети могла з'явитися відразу, разом з гривнею. Ще у першій половині 1990-х. Але не з'явилась. Через більшість виборців, які голосували тоді за комуністів і за таких же червоних директорів заводів ВПК і вони кістьми лягли і не дали візіонеру Віктору Ющенку реалізувати цю ідею. І ще багато інших ідей. І більшість з цим спокійно жила і спала тридцять років. Отримували подачки і голосували за антиукраїнську шваль. Так само більшість спокійно собі жила на вулицях Гагаріна і Пушкіна, Маркса, Леніна і всяких мічуріних і чкалових. Всі, кому це боліло і хто щоразу піднімав свій голос в обороні українського, словами Стуса – малесенька щопта. І тому волання від випадкових перехожих, що щось проукраїнське робиться "не на часі" не варті битого шеляга».