Наприкінці серпня відзначали 30-річчям від дня заснування підприємства Міжнародної акціонерної авіаційної компанії «УРГА». Нинішньому директору підприємства Олександру Галінському вручили грамоту Кіровоградської обласної державної адміністрації та обласної ради. Але чомусь не згадали засновника підприємства, який поставив його на ноги і здобув міжнародний авторитет. Пізніше «УРГА» перейшла у приватну власність нинішнього втікача від правоохоронців екс-міністра Едуарда Ставицького. Ті, хто допомагав це робити на місці, кажуть, і нині ходить у товаришах керівництва облради. Як же розпочиналася «УРГА»? Розповідь Леоніда Шмаєвича (із книги Миколи Цуканова «Життя, як вищий пілотаж»):
«Десь на початку 90-их з Міністерства транспорту в льотне училище надійшов лист, в якому була вимога провести розрахунок, скільки літаків необхідно училищу для навчального процесу, а решту передати до Фонду держмайна України. Я тоді працював помічником начальника училища. Мені стало зрозуміло, що частину літаків у нас хочуть забрати і передати іншим аеропортам. Я подзвонив заступнику мінстра транспорту, якого добре знав, і напросився на прийом. Довів йому, що коли літаки у нас відберуть, то це означає, що на училищі можна поставити хрест. «Створюй тоді комерційне підприємство», – порадив заступник міністра. Ми звернулися до Фонду держмайна й отримали схвалення. Через відсутність коштів для становлення підприємства, нам запропонували співзасновників. Завдяки цьому й виникла акціонерна авіакомпанія, спільне підприємство з іноземними інвестиціями.
Було непросто придумати назву. Різні пропонувались варіанти. Але все якось не те! І ось я їду по Києву і дивлюся: на афішах рекламують фільм «Урга – територія любові». Я відразу для себе зауважив, що слово «Урга» дуже підходить для назви компанії, оскільки це може бути абревіатура її засновників: Україна, Росія, Греція, авіакомпанія. Поїхав у ФДМУ, вніс пропозицію назвати авіакомпанію «УРГА». Я тоді подумав: «Нехай стане авіакомпанія «УРГА» територією любові!» (…)
Поступово створювали і відновлювали матеріальну базу, підбирали, навчали кадри. Фонд держмайна передав 13 літаків без технічних аптечок. Літаки не були допущені до МПП (міжнародних повітряних польотів). Для польотів слід було отримати відповідні ліцензії, самому підприємству належало прйти сертифікаційну підготовку, а потім перевірку, і лише потім можна починати літати. Мені весь час доводилося їздити у відрядження, щоб вибивати, шукати обсяги авіаційних перевезень. Треба було виконувати капітальні ремонти всіх повітряних суден. Ви ж розумієте, що передається не найкраще. Усі літаки були вітчизняними: АН-24 і АН-26. Фахівці завжди відносили ці види літаків до одних з найнадійніших повітряних суден у світі. Це правда. Але вони були розраховані для перевезення радянських людей, які не вирізнялися вимогливістю, а були скромні і завжди вдячні.
А тут слід було виходити на міжнародний ринок, де вимоги вже інші. Звичайно ж, ми все зробили для модернізації літаків сучасним обладнанням. Спочатку я встановив на літаках шумовий захист, щоб можна було в літаку пасажирам спілкуватися й чути одне одного, потім встановив на кожному літаку паливні баки для збільшення дальності польотів. Щоб виконати таку роботу, потрібно мати дозволи АНТК імені О.К. Антонова. Тому ми були ініціаторами й захисниками вітчизняної техніки. Ще в 90-их роках державні чиновники хотіли списати літаки АН-24 (пасажирський), АН-26 (вантажний), мотивуючи тим, що це застарілі конструкції. (…)
Я шукав однодумців у Департаменті авіації України, ДП «Антонов» і виконував капремонти, допрацьовував, модернізував, збільшував парк повітряних суден. За кошти авіапідприємства було придбано ще вісім літаків – Ан-24, АН-26 і один літак Cеssna-172R. У 2009-му році була створена льотна школа для підготовки приватних і комерційних пілотів на ПС Cеssna-172R, також для підготовки з авіаційної англійської мови, фразеології радіообміну англійською, тестування рівня знань. У 1993-му році у нас вже були на бортах GPS «Магеллан». Льотчикам доводилося їх ховати від інспекторів Департаменту авіації, бо інспектори таке обладнання раніше не бачили і писали загрозливі заувваження в актах перевірок та забороняли польоти. (…)
Для кожного літака був розроблений стандарт внутрішньої обшивки. Я навчив, як робити якісну обшивку, налагодив на підприємстві виготовлення крісел з відкидними столиками, пошиття чохлів з натуральної шкіри на крісла, ременів безпеки, сертифікував ці роботи і вживані матеріали. Створив лабораторію повірки точного обладнання, ремонтну базу, зовнішні операційні бази. Для забезпечення якості авіаційних послуг в авіаційній компанії «УРГА» в листопаді 2004-го року з першого разу система управління якістю пройшла офіційне підвердження за міжнародним стандартом якості і була сертифікована система якості версії ISO 9001:2000, про що авіакомпанії були видані відповідні сертифікати. Ми стали першою авіаційною кампанією в Україні з сертифікованою системою якості. (…)
Уже в 2006-му році представництво ООН в Україні внесло наше підприємство в список шестидесяти соціально відповідальних підприємств нашої країни. Повірте, це дуже висока міжнародна оцінка нашої діяльності. У лютому 1994-го року авіакомпанія «УРГА» була зареєстрована в провідній міжнародній організації ІКАО, згодом нас визнали й ІАТА, як льотно-експлуатаційне агенство «AIR URGA», що дозволило стати до виконання міжнародних польотів під власними позивними. У тому ж році МААК «УРГА» була включена до переліку перевізників ООН. Відтоді авіакомпанія надає авіаційні послуги в миротворчих місіях ООН – на Балканах, Закавказзі, на африканському континенті відповідно до одно– й дворічних чартерних угод ООН. Авіакомпанія отримала ліцензії на виконання пасажирських чартерних польотів на 58 міжнародних авіалініях, польотів на літаках бізнес-класу в 62 країни світу і ліцензії на використання вантажних перевезень в 136 країн. (…)
21 жовнтня 2010 року в Кіровограді (нині Кропивницькому) відбулося офіційне відкриття міжнародного терміналу-аеропорту «Кіровоград». Напередодні цієї історичної події до мене зверталося багато земляків для уточнення дати відкриття міжнародного терміналу. Всі раділи прийдешній події. Багато містян взяли участь у відкритті. Яка мета цього проєкту? Головне – відродити авіаційні внутрішні та міжнародні польоти з та в аеропорт Кіровограда, відновити історичну справедливість, створити нові робочі місця за європейськими стандартами, а також посприяти інвестиційній привабливості міста, області. Весною 2010-го року я замовив документацію на будівництво пасажирського трміналу пропускною спроможністю 50 пасажирів на годину. Всі кімнати, зокрема кабінети персоналу, плоші залу, митного та прикордонного контролю тощо мали відповідати нормам, зокрема такі важливі і необхідні кімнати, як кімната матері та дитини, камера тимчасового арешту. Розпочиналося будівництво 4 вересня 2010 року. Що проєкт можна спокійно занести в книгшу Гіннеса сказали всі, хто був присутній на відкритті терміналу. Адже він був створений всього за 45 календарних днів! (…)
19 травня 2011 року в Кіровоградському аеропорту приземлився літак авіакомпанії «УРГА», який прилетів із міста Белград (Сербія) та привіз на своєму ботру членів кіровогралдської делегації, виконавши перший міжнародний рейс. Екіпаж і пасажири літака пройшли безперешкодно за всіма вимогами прикордонний та митний огляд і роз’їхалися з аеропорту в прекрасному настрої, пишаючись нагодою бути першими пасажирами нового міжнародного терміналу-аеропорту «Кіровоград». (…)
У своїх планах я мріяв побудувати ще для льотного й інженерного складу гуртожиток малосімейного типу, для діток наших працівників створити сучасний дитячий садок і гольф-клуб. Мріяв створити з авіаційної компанії «УРГА» національного перевізника. Щоб з та в місто Кіровоград (тепер – Кропивницький) було продовжено виконання внутрішніх і міжнародних рейсів на регулярній основі. Майбутнє – це не пряма лінія. Можна вибрати будь-який шлях. Головне зрозуміти, що майбутнє ми творимо самі».